Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 109

Як свідчить узагальнення судової практики, проведене Верховним Судом України, суди у цілому дотримуються вимог закону щодо неврахування вчинених злочинів та вироків іноземних держав при визначенні множинності злочинів.

Так, у провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебувала кримінальна справа за обвинуваченням громадянина республіки Молдова Г. у вчиненні злочинів, склад яких передбачено ч. 5 ст. 27. ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК. При розгляді справи суд встановив, що на день розгляду справи між Україною та Республікою Молдова не було укладено договір про порядок притягнення до кримінальної відповідальності громадян Молдови за злочини, які вчинені ними на території Молдови. Оскільки органами досудового слідства підсудний обвинувачувався за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358 КК в пособництві підробленню документів на території Республіки Молдова, прокурор на підставі ст. 264 КПК відмовився від обвинувачення в цій частині.

Іншим прикладом може слугувати справа, яка перебувала у провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя. Громадянин Т., який неодноразово був засуджений судами СРСР та відбував покарання, обвинувачувався за ч. 3 ст. 357 КК та ч. 2 ст. 185 КК. Розглядаючи цю справу, факти попереднього засудження Т. суд врахував лише як ознаку, що характеризує особу підсудного. При визначенні повторності та призначенні покарання судом попередні судимості Т. не враховувалися.

Водночас наведене узагальнення практики засвідчило, що позиції судів щодо питання визнання вироків іноземних держав інколи різняться. Одні суди вважають, що за ст. 9 КК враховувати вирок іноземного суду для кваліфікації вчиненого злочину за ознакою повторності є не обов'язком, а правом суду України, який розглядає справу. Деякі суди вважають, що за буквальним змістом цієї самої статті суд не повинен враховувати повторність у разі вчинення злочину за межами України, в тому числі, коли особу засуджено за цей злочин вироком іноземного суду.

Окремі суди дотримуються думки, що чинне національне кримінальне законодавство (ст. 9 КК) визнає кримінальне законодавство інших держав і враховує правові наслідки засудження особи вироком суду іноземної держави, у зв'язку з чим повторність матиме місце і буде враховуватися судом при постановленні вироку. У той же час деякі суди вважають, що такого роду обов’язок національного суду матиме місце лише у випадку, якщо це передбачено міжнародно-правовим договором.

Отже, можна констатувати, що незважаючи на позицію Верховного Суду України, наразі в судах ще не вироблена однакова і усталена практика застосування кримінального закону щодо визнання (чи невизнання) злочину, вчиненого за межами України як структурного елемента множинності злочинів.