Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 111

По-друге, якщо в запиті ставилося питання про видачу особи за вчинення декількох злочинів, але стосовно одних (чи одного) з них запитувана сторона погодилася на видачу, а стосовно інших — не погодилася, то у такому випадку особа не може бути притягнута до відповідальності в Україні за той злочин (злочини), стосовно яких було відмовлено в її видачі. Отже саме у цих випадках складається така правова ситуація, коли злочини, за вчинення яких було відмовлено у видачі, виключаються із структури множинності, їх юридичні властивості знищуються, вони стають «юридично нікчемними» і не породжують кримінально-правових наслідків.

Проте суди ще не завжди вірно вирішують це питання.

Так, Рівненський міський суд Рівненської області вироком від 16 червня 2007 р. засудив Т. А.: за ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. — на два роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 355 КК — на три роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК — на чотири роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК — на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК — на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю Відповідно до ст. 71 КК до цього покарання частково приєднано один місяць не відбутого Т. А. покарання за попереднім вироком і остаточно визначено йому п’ять років один місяць позбавлення волі з конфіскацією зазначеного майна.

У касаційному клопотанні прокурор Рівненської області послався на те, що міський суд, постановляючи вирок щодо Т. А., порушив норми Конституції України та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (ратифікована Україною згідно із Законом від 10 листопада 1994 р., набула чинності 14 квітня 1995 р.), а саме, що цей суд без згоди Російської Федерації засудив Т. А., якого видано Україні, за вчинення злочинів, за які засуджений не видавався. У зв’язку з наведеним прокурор порушив питання про скасування вироку та закриття справи щодо Т. А. у частині його засудження за ч. 2 ст. 355 КК та ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. за епізодом незаконного придбання і зберігання без мети збуту макової соломи вагою 80 грамів, а також просив виключити з вироку повторність як кваліфікуючу ознаку, передбачену ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. та ч. 2 ст. 186 КК, і відповідно перекваліфікувати дії засудженого на ч. 1 ст. 229⁶ КК 1960 р. та ч. 1 ст. 186 КК.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши викладені в касаційному клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України дійшли висновку, що його необхідно задовольнити з таких підстав,

Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори. згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ці договори застосовуються у порядку, передбаченому Законом від 29 червня 2004 р. № 1906-ІV «Про міжнародні договори України».