Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 108

При цьому згідно зі ст. 9 КК врахування вироку суду іноземної держави є правом суду України або іншого відповідного органу, а не обов'язком.

Наразі застосування положень ст. 9 КК обмежується тими застереженнями, які зробила Україна при ратифікації міжнародного договору, учасником якого вона є. Зокрема, при ратифікації Законом України від 3 березня 1998 р. Протоколу до Мінської «Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» було зроблено застереження щодо нової ст. 76-1 Конвенції про «Визначення вироків», згідно з яким «Україна не бере на себе зобов'язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін (Азербайджану, Молдови, Вірменії, Росії, Білорусі, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизії — авт.), при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно та порушення зобов'язань, пов'язаних з умовним звільненням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням».

Керуючись даним положенням, суди України при вирішенні зазначених у ньому питань не враховують вироки, постановлені судами іноземних держав. На цей факт багато разів звертав увагу Верховний Суд України в ухвалах із конкретних кримінальних справ.

Так, вироком Білозерського районного суду Херсонської області Д. було засуджено за сукупністю злочинів, тому що при постановленні вироку з’ясувалося, що ще до цього Д. вчинив злочин на території Російської Федерації, за який був засуджений судом цієї держави і після відбуття покарання повернувся в Україну, де знов вчинив злочин. Тому в Україні суд засудив Д. за сукупністю цих злочинів і на підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 р. (ч. 4 ст. 70 КК України 2001 р.) зарахував у строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, те покарання, яке Д. відбув за вироком іноземної держави.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала цей вирок, а в ухвалі за цією справою зазначила, що «відповідно до Закону від 3 березня 1998 р.№ 140/98-ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р.» Україна не взяла на себе зобов'язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних сторін, зокрема, при вирішенні питання про встановлення факту вчинення злочину повторно. Отже, при призначенні Д. покарання за злочин, вчинений ним на території України, місцевий суд не повинен був враховувати вирок суду іноземної держави».