Читать «Бурелов» онлайн - страница 22

Матінка Товстобрюхперо зневажливо реготнула. Пера навколо її шиї настовбурчились, жовті баньки спалахнули вогнем.

— Що й казати, гарна він цяця! — похмуро зронила вона, киваючи головою на стіл, де розташувалися спілчани. — Усі вони гарні. Зі своїм дженджуристим убранням, щедрими чайовими та вишуканими манерами. Волорожаче лайно — ось вони хто, всі до одного!

Форфікюль співчутливо притакнув. Йому зрозуміла була відраза господині до спілчан. Внаслідок їхньої домовленості з Вілніксом Помполніусом — виробництво ланцюгів навзамін за фракспил — їхнє панування на ринку питної води стало необмежене. І якби не її оборудки на чорному ринку з небесними піратами, Матінка Товстобрюхперо давним-давно б уже зруйнувалася.

— Ах, небесні пірати! — зітхнув Форфікюль. — Ці мандровані небесні небо-ни-опришки нікому не лижуть халяви! Що ми без них робили б?

— Що правда, то правда, — притакнула Матінка Товстобрюхперо і нашийне її оперення врешті опало і вигладилося. — Подейкують, ніби Захмарний Вовк зі своїми молодцями ось-ось має повернутися. Сподіваюся, йому й цим разом не забракне великодушності, і його виправа виявиться незгірш успішною, ніж він мене переконував. Інакше… — Зненацька в її пам’яті зринула недавня розмова із Професором Світлознавства, і тут її осяяло. — От хіба що тільки…

Форфікюль, який дослухався до її гадок, захихотів.

— Так чи так, а ви у виграші, правда?

Не встигла вона відповісти, як таверною раптом шалено струснуло, аж вона заходила ходором, наче від недалекого вибуху. Форфікюль затис вуха і заячав із болю.

— Сили небесні! — скрикнула Матінка Товстобрюхперо і пір’яне кільце навколо її шиї знову нагороїжилось. — Бабахнуло десь під боком!

Коли вляглася курява, Форфікюль прибрав із вух долоні і зателіпав головою. Його лапаті вуха затріпалися, ніби крила велетенської нетлі.

— Ще двоє нещасних бевзів спробували натовкти собі фракспилу, — журливо сповістив він. — Ночоблуд нахилив голову набік і натужив слух. — Один загинув: живолуп на ім’я Тужень.

— Я його пам’ятаю, — озвалася Матінка Товстобрюхперо. — Він сюди вчащає… вчащав. Від нього завше тхнуло свіжовичиненими шкурами.

Форфікюль кивнув головою.

— Ім’я зацілілого — Сліч, — додав він і жахнувся. — О-о-о, він справжня почвара. Цей ледащо змішав бурефракс із товченим сушняком і підбив Тужня взяти на себе брудну роботу.

Матінка Товстобрюхперо набурмосилася.

— Усі тратять розум у гонитві за фракспилом, — процідила вона, злісно блискаючи жовтими очицями. — Якщо когось і винуватити за цю пригоду, — додала вона, киваючи дзьобом на стіл буйних спілчан, — то тільки їх! О, що б я віддала, аби раз і назавжди зігнати ці самовдоволені посмішки з їхніх падлючих мармиз!

Розділ четвертий

Вантаж залізного дерева

Пізнього пообіддя, після закупівлі в лісових тролів великої партії залізного дерева, залога «Бурелова» тримала курс додому — в Нижнє місто. На борту корабля небесних піратів панував бадьорий настрій, а Живчик — герой дня — просто не міг натішитися собою.