Читать «Бурелов» онлайн - страница 21

— Від сушняку бурефракс дубне і знешкоджується, — пояснив Сліч. — Вибух, так би мовити, паралізується.

— Ти цього певний? — не вгавав Тужень.

— О, ради Неба! — нетерпляче вигукнув Сліч. — Чи ж не ти плакався мені, що тобі остобісіло марнувати всю свою кривавицю на питну воду? Чи не ти запевняв, що пішов би на все, аби тільки запопасти дещицю свого власного фракспилу? Сушняк спрацює, не я буду! — пообіцяв він, щедро насипаючи порошку в ступку. — Жодного вибуху не гримне, і ти, друже мій, матимеш фракспилу стільки, що стане тобі до гроба.

Тужень схвильовано термосив обереги у себе на шиї. Хоча його й мучили недобрі передчуття, дрібногоблінова пропозиція була надто спокуслива, щоб їй опиратися. Він заплатив сто монет, як вони й умовлялися, узяв товкача і замахнувся ним. Сліч надійно сховав гроші у кишеню і прожогом почухрав у далекий кут хатини, де скулився за металевою грубою.

— Ну, гати! — заволав він. — Порошок спрацює!

І Тужень з усього маху, стискаючи держака так цупко, як тільки дозволяли спітнілі руки, навально опустив товкача у ступку.

Від вибуху покрівлю хижі як вітром здуло. Тужнем пожбурило на далеку стіну, обернувши його на млинець.

Сліч виповз зі своєї криївки і зіп’явся на тремтячі ноги. Глипнув на мертве живолупове тіло.

— А може, й не спрацює, — скрушно зітхнув він.

VI 

У таверні «Дуб-кривавник»

Матінка Товстобрюхперо сиділа за столом під дверима таверни «Дуб-кривавник». Поруч на високому дзиґлику із м’яким сидінням умостився ночоблуд Форфікюль — нині її підручний. Обоє пильнували за буйною ватагою пияків, які почережно занурювали пивні кварти у корито з пінявим деревним пивом. Запільна броварня у підвалі була хоч і маленьким, але надійним джерелом зисків — надто у таку спекотну годину.

Двері розчахнулися, і всередину запхалося троє спілчан. Матінка Товстобрюхперо досадливо клацнула дзьобом.

— Добривечір панству, — привіталась вона, уникаючи їхніх колючих поглядів. Вона взяла три кварти з полиці позад себе і поставила на стіл. — Двадцять монет за кожну.

— І пийте, скільки душа забажає, — пояснив компанії передній спілчанин, завсідник «Дуба-кривавника». Правду я кажу, Матінко Товстобрюхперо?

Вона глянула на нього чортом.

— Звичайно, — буркнула вона. — Але не забувайте правил. — Вона кивнула на таблички, прицвяховані до стіни: «Не лихословити», «Не братися за чуби», «Не допиватися до ригачки».

— Нам можна про це й не нагадувати, — зауважив спілчанин і вручив їй золоту монету, удвічі вартнішу за названу суму.

— Решту залиш собі, люба пані, — підморгнув він.

Матінка Товстобрюхперо не підводила очей від каси.

— Красненько дякую, пане, — відрекла вона і з грюком засунула шухляду. Тільки потому, як спілчанин відвернувся, вона звела на нього очі. «Ах ти ж, червивий кавал волорожачого лайна!» — подумала вона злосливо.

— Ну-ну, тихіше, — стиха озвався Форфікюль, стрижучи своїми лапатими кажанячими вухами.

Матінка Товстобрюхперо крутнула головою і люто витріщилася на ночоблуда.

— Чув, абощо? — гримнула вона.

— Я чую геть усе, — відказав Форфікюль. — Кому це й знати, як не вам. Кожне слово, кожний шепіт, кожну гадку — на покару за мої гріхи.