Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 9

— Шо це за мастило таке странне, як кисіль? — питалася я у Брігадіра.

— Сливко моя ненаглядна, це ж жива вода! — казав той удохновенно. — Од цієї живої води жизнь рождаєцця!

Ось такий він був, Брігадір.

Шось я увліклася в другу сторону.

Так от. Согласився Брігадір бути старшим боярином у нас на свайбі.

І пообіщав, шо усьо буде ідеально.

І, канєшно, по звичаю. По давньому підгуляївському звичаю.

А по давньому підгуляївському звичаю у п’ятницю должні були до мене в хату прийти баби, то єсть молодиці, пекти коровай.

Сіли ми з батяньою і зажурилися. У нашому селі давно вже ніхто хліб не пече, даже булочки купляють у лавці. А тут не просто тобі хліб — а коровай! Мумріков нас просвітив, шо випічка короваю — вещ сакрательна, то єсть свята, бо це символ майбутнього сімейного щастя. Який він вийде — такою й буде наша жисть із Мумріковим. Він ше предупредив: — коровайниць должно буть сім! Це нас з батяньою просто вибило, як пробки із щотчика.

Шо робить? Ідемо з Мумріковим до старшого боярина, то єсть до Брігадіра, і кажемо: так і так, нужні коровайниці, шоб були замужні, але не старі, веселі, але не пошлі, не бездітні, не розводяшки, з хорошою сімейною жистю, шоб уміли пекти і співати давніх свайбених пісень.

— Є такі! — каже Брігадір. — У нас якраз краєзнавчий кружок при сільській школі таким займається. А Раїса Степанівна — вчителька народознавства — буде усім заправляти з превеликим удовольствієм!

І Брігадір посміхнувся так, шо я аж позеленіла! Я ж то знаю Раїсу Степанівну і всю її компанію вчительок-а-ля-отлічниць! Я пару раз застала Брігадіра з Раїсою Степанівною, як вони сюсюкали під школою! Але тоді мені було всьо равно! А тепер, як ото він мені про неї згадав, я ледве не луснула! Ця — трам-пара-рам — буде в моїй хаті пекти мені весільного хліба?!

— Да нікада! — сказала я.

— Ти що, кицюню? А хто ж нам коровай спече? — озвався Мумріков.

— Та вам же невигодно! — кажу я. — Та Раїса Степанівна піде від мене без скальпа!

Брігадір хитро завлибався.

— А чого, серденько? — здивувався Мумріков.

— А того, бо вона мене в школі діскрімінірувала!

— Заспокойся, люба! Тебе взагалі в хаті не буде! Ти будеш готуватися до дівич-вечора, тобто прощальної вечірки з подружками! Вони собі самі, а ти собі сама.

— А хто ж їх буде контролірувати? Тих коровайниць!

— Як хто? Павло Миколайович! Пашка!

— Ах, Пашка! — обомліла я і хотіла була показать свій характер, але поняла, шо була в меньшенстві. Прийшлось змирицця.

Настала п’ятниця. Для мене вона оказалася Страсною. Бо мене наче розіп’яли на хресті. Я сиділа в хаті, а в літній кухні ця тіпа Раїса Степанівна зі своїми… такими, як вона сама, отлічницями… пекли коровай, і при цьому шуткували, сміялися, виспівували, стукали діжею об стіл і пританцьовували…