Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 8
Люба Клименко
— Хвібула ти наша ненаглядна!
І, падло таке, розреготався! А за ним оба Миколи — дядько й кум. А за ними — і архіологи.
Вобшем, отак мене й засватали.
Ну, а потім нада було свайбу гуляти. Ох, дівчонки, така морока з тими звичаями!
Позор, та й годі!
Вобшем, у четвер пішли по селу приглашать на свайбу. Так полагаєцця. Шоб ви знали, дівчонки, мо’, й вам знадобицця. Так от. Приглашать на свайбу нада торжественно. Не так, як тепер — по тіліхвону або откриткою з золотими кольцями. Це не то. Бо як ти ідеш по селу — в народному костюмі, з лєнтами — всі наче участвують в твоїй судьбі і благословляють.
Ну, про благословєніє моїх односельців Мумріков, канєшно, трохи преувєлічив, не дуже-то раділи в селі, шо я собі такого пошти прохвєсора одхватила, та нічо’. Все одно харашо. Батяні даже понаравилося.
Список гостей у нас був невеличкий — економ-клас, — ми з Мумріковим за часок і справилися. Вже повертали додому, аж тут мене ждав первий сюприз. Дивлюся:, Мумріков відхилився од маршруту. І не просто відхилився, а ще й в опасну зону — до хати Брігадіра.
Я заволнувалася і кажу йому:
— Мумріков, а ви куда?
— Хочу попросити Павла Миколайовича стати моїм боярином.
— Шо-шо?
— У вас це називається боярин чи старший дружко?
— Шо-шо?
— Квіточко моя, ти, головне, не хвилюйся!
— А я й не філююся! Просто мені кажецця, шо вам би більше підійшли за дружка хтось із ваших архіологів!
— Ні, сонечко, вони ненадійні! Бачила, ми мало сватання не провалили. А тут серйозна справа. На все життя!
— Мо’,нетра?
— Треба, кицюню, треба!
В’являєте, яке западло!
— Мені погано! — сказала я і здєлала від, шо млію.
Але удача була не на моїй стороні. Бо якраз з хати вийшов Брігадір.
— Павле Миколайовичу, ходіть сюди, поможіть! — закричав Мумріков, як ненормальний.
Брігадір помчався, як самошедший.
— Шо таке? Галько, шо з тобою?
Я, шоб намікнуть йому, аби не бовкнув нічого лишнього, кажу:
— Та от замуж зібралася за Олександра Кісточкінича.
Брігадір подивився таким взглядом на Мумрікова, шо я думала, він січас його заб’є. Потім він подивився на мене, а я скорчила таку жалобну міну, шо він не посмів мене видать. Зціпив зуби і сказав:
— Бажаю щастя!
Ну шо, дівчонки, не мущина? Мущина, настоящий мущина!
— Павле Миколайовичу, прошу стати моїм старшим дружком! — радісно сказав Мумріков.
Брігадір подивився на нього непонімающе, а відповів весело:
— А чом би й ні?
І хвацько ляснув мене по сраці:
— «Вставай, мила моя, вставай! Більшого вимагай!»
Я ці слова запомнила. І не раз вспоминала їх у моєму замужестві! Яка ж я була дурна! Поміняла великого на малого!
А як же я по ньому скучала! По великому, канєшно. Він же такий милий, залупієнько брігадірський. Він же такий сімпатяга! На жидка похожий, шнобелястого. Або на цигана кучерявого.
А какий він накачаний! Як культуріст! А какий у нього характер! Упрямий і безстрашний! О, який він храбрий! Він проникав у мою печеру і тупцяв там, тупцяв, роздлубував її дальші й дальші. Бо, понімаєте, моя печера була для нього замала. Ох, як успомню, так і вздрогну! Кстаті, проблема размєрів моєї петельки та його пугвічки мене дуже волнувала. Моя петелька тріщала, аж рвалася, а його пугвічка безжалосно її пресінгувала, після чого петелька — вся розтрьопана і пошарпана, але дуже довольна жистьою — захльобувался якоюсь білою жидкостю.