Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 7

І тут удруг — стук у двері!

— Хто там? — елі повернувши язиком, спитав батя (ми вже й позабували, чого зібралися докупи).

— Свати!

Нас усіх як током вдарило. Таки прийшли! Таки не погордували!

Ми єлі-єлі позлізали, даже не позлізали, а посповзали з кроваті і стали в рядок, наче піонери на лінєйці, тіко хитало нас, як тонкіє рябіни на вітру. Нам так стидно було! В’являєте? Як ми покажемося перед сватами в такому виді? Шо вони про нас подумають?

І тут завалюють свати. Коли ми побачили — тих сватів — то зразу протрезвіли. Бо в сравнєнії з архіологами ми були, як стьоклишки.

По сценарію я должна була сидіть десь у сусідній комнаті, але, кажецця, сватам було вже всьо по фіг, потому я забилася в куток, сіла на ослінчик, сижу собі й наблюдаю.

Архіологи довго не могли сказать нічого вразумітєльного. Вони підштовхували один одного локтями, пока, наконєц, не озвався Лопата. Він проварнякав:

— Ми — еті, как ето… вобщем, мандрівні архіологи! Приїхали до вас на роз… еті, как єго… на розкопки! Копали-копали — і викопали… Одну как ето… ага, скіфську фібулу! Вот! Ну, і у нас вознікла проблема: пропала ета… как єйо… фібула!

Мумріков, Кісточкін і Черепок тіко кивали, не в состоянії сказать шось вразумітєльне.

Моя сторона — то єсть батя, дядько і батін кум — стояли з одвисшими челюстями.

А Лопата продовжив:

— От ми к вам і прішлі, люді добриє, спросіть: нє завалялась лі у вас ета, как єйо, блін, ага, фібула!

Наша сторона до такого не була готова. Ні морально, ні хвізічеськи. Во-первих, ми засумлівались: невже це вони так сватаюцця? А може, ядрьона мать, вони і правда найшли на Курячій гірці скіхську хвібулу, потім од радості напилися до смерті, а потім її, то єсть хвібулу, й потіряли в алкогольному брєду, а тепер ходять і шукають?!! А дядько й кум Миколи вобше розтірялись: ми то хоть з батяньою знали, шо таке хвібула, а вони ж даже не подозрівали, шо воно за хвігня!

Вобшем, німа сцена. Ми мовчимо, і архіологи мовчать: ждуть! І тільки тоді, як Мумріков почав підморгувать баті, той докумекав:

— Ага! То ви свататись?

Архіологи уже втрьох закрили по одному оку, мовляв: правильна мисль!

— То ви за хвібулою? — рішив все-таки уточнити батя і тоже моргнув оком, показавши на мене головою, аби, бува, не промахнуцця і не опозорицця.

Архіологи мовчки кивнули. Видно було по всьому, шо говорить їм було вже невмоготу.

— Так, значить, питаєте, чи не завалялася у нас случайно хвібула? — чисто як артіст акадємічеського тіатра сказав батяня. — Аякже! Случайно завалялась! — і показав рукою на мене. А я якраз у цей момент з ослончика й упала од тих слів. Батя не розтірявся й кае: — Бачите, он вона в углі валяєцця! — (Я як риба ковтала відкритим ротом воздух, — така була шокірувана).