Читать «Схід» онлайн - страница 29

Гродською вниз, але не на площу, а мостом попри замок. Найкраще вже ввечері, щоб дивитися на чорну вирву внизу, на темну прірву в середині міста. Вдень там стає людно, роїться печальна торгівля для найбідніших. Поміж автобусів, які від’їжджають на Піски, Хрщонів, на Бихаву, на Жолкєвку, в туманну далину старого асфальту з рядами тополь на узбіччях. За дня це перетворюється на неповороткий рій нелегальності. Перечікування і переживання з дня на день. Таксисти ріжуться в карти на капотах. Торби в клітку і штучна шкіра. Купи всього. Тієї одноразовості, яка приносить втіху найубогішим. Якби здійнявся порядний вітер, це все полетіло би в небо, як у якогось дикого Шагала: підштанці, колготки, станики, джинс, хімічні мережива, блискітки, золотисте барахло, каблучки, пуми і лампаси, тигрячі шуби з вуглеводнів — усе в небо. Поки не залишився б голий бетон, чорна бруківка, темний яр у тому місці, яке померло, і потім уже ніхто не зробив нічого постійного. Тільки цей кочовий табір: вранці розгорнути, ввечері згорнути. Як намети у студеній пустелі, у кам’яному степу. От лиш таке вдалося воскресити — якусь сумну пародію, якусь карикатуру на те місто, що її поглинув вогонь.