Читать «Схід» онлайн - страница 27

Справді віє так, ніби там починається якийсь кінець світу. До такої думки ми призвичаїлися за останні роки. Що там нічого нема, лише вилуплюються вітри і родиться темінь. Що життя починається щойно тут. Тому я люблю сюди приїжджати наперекір. Виставляти себе на цей розбурханий мороз, який пронизує. З Гродської переходжу через площу на інший бік, поміж автобуси. Звичайно, був кебаб. Ідеш холодним вечором і безпомилково знаходиш його за запахом. Кебабами займався марокканець. Дуже милий. Ми розговорилися, і я запитав, як він витримує цей клімат. Марокканець відповів, що клімат кліматом, але гірше з п’яними поляками. Казав, що не розуміє, навіщо так напиватися. Я відповідав, що теж не розумію, але іноді роблю так само. Щоправда, не зчиняю бучі біля кебабу. Так. Потім я ще раз повертався до нього, щоби з’їсти щось на вечір. З Рибної до Гродської і вниз. Або прямо на Любартовську, але там віяло відразу, бо вулиця широка.