Читать «Схід» онлайн - страница 28

Колись, давно, може, наприкінці сімдесятих років, я зійшов тут на світанку з вантажівки. Вона їхала до Бялостока, а я добирався до Варшави. Був літній світанок. Може, четверта, тепло, зоряниця на сході і ані душі. Я проминув замок і ввійшов до старого міста. Усе лущилося і облітало. Із затінків заносило вологою і пліснявою. Може, хтось і стояв у брамі, вигнаний ранковим деліріумом, але я нікого не зауважив. Був зовсім сам і мав відчуття, що тут щось сталося і вже ніколи не викриється. Але якась похмура пронизлива краса залишилася в моїй пам’яті. Я тоді їхав з Бещад. Із зеленої, чудової країни, яка теж була підбита жахом минулого. І з того бещадського світла у цю вологу, облуплену тіняву. Може, тоді я відчув, як щоденна реальність має паралельні світи? Під своєю шкірою. У глибині, як скриті в тілі жили, якими тече темна кров колишніх подій. Проминуло, але не відійшло.