Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 5

Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Вступ

Повторність, сукупність і рецидив злочинів, про які йдеться в Розділі VII Загальної частин КК України, є різновидами множинності злочинів.

Внаслідок реформування українського кримінального законодавства в КК України 2001 року інститут множинності злочинів вперше знайшов своє законодавче закріплення. До цього часу, в КК УРСР (України) 1922, 1927, 1960 років не тільки не використовувалась правова категорія «множинність», але також не було норм, які б визначали види множинності та вказували на її правові наслідки.

У чинному Кримінальному кодексі України 2001 р. так само немає визначення поняття «множинність злочинів», однак інститут множинності злочинів отримав в ньому достатньо повну правову регламентацію і наразі складається із комплексу норм. Одні з цих норм знаходяться у Розділу VII Загальній частині (статті 32–35 КК), який називається «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». Як видно, вказані норми розташовані в межах генерального інституту кримінального права — злочину.

Інші норми містяться в Розділі XI Загальної частини (статті 70–72 КК). Вони регулюють особливості призначення покарання за окремі види множинності злочинів і належать до наступного генерального інституту кримінального права — покарання.

Крім того, низка норм, які передбачені в Особливій частині КК і встановлюють відповідальність за вчинення певних злочинів за наявності окремих видів множинності (наприклад, повторності чи рецидиву), також, на наш погляд, належать до інституту множинності.

Отже, чинний КК України містить фундаментальну юридичну базу для кваліфікації множинності злочинів та призначення за неї покарання і цілком спроможний забезпечити правоохоронні органи юридичним інструментарієм для ефективної боротьби з цим видом злочинності.

Однак, як свідчить слідчо-судова практика, застосування інституту множинності злочинів правоохоронними органами викликає чимало проблем. На нашу думку, це можна пояснити низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників. До перших слід віднести значну розповсюдженість множинності в структурі та динаміці злочинності, різноманітність її видів, поки ще не зовсім досконалу (або відсутню) законодавчу регламентацію окремих видів складних одиничних злочинів, які іноді досить проблематично відмежувати від множинності.

Суб’єктивними чинниками можна вважати недостатнє сприйняття та розуміння інституту множинності практичними працівниками, несвоєчасне розкриття злочинів та розшук осіб, що їх вчинили, а також недосконалість пенітенціарної системи, яка не завжди здатна забезпечити виправлення засуджених і допомогти їм адаптуватись у суспільстві після відбуття покарання,

Існуючі проблеми у сприйнятті інституту множинності судовою практикою обумовлені також тим, що тривалий час в науці кримінального права множинність вивчалась лише в межах вчення про покарання, а також відносно окремих складів злочинів, в яких ті чи інші види множинності передбачались як кваліфікуючі обставини. В середині 60-х років минулого століття множинність злочинів почали розглядати в Загальній частині кримінального права вже в межах вчення про злочин, а пізніше — як самостійну наукову проблему.