Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 155

Саме відсутністю чіткої регламентації в законі питання, яке розглядається, пояснюється, на наш погляд, і те, що і в юридичній літературі при його вирішенні висловлюються прямо протилежні точки зору.

Ряд дослідників, спираючись на буквальний текст закону, який використовує словосполучення «постановлення вироку», пов’язують поняття «засудження» з самим фактом винесення (проголошення) судом вироку, незалежно від того, чи набрав він законної сили. Виходячи з цього, вони вважають, що якщо всі злочини вчинені особою до проголошення вироку, застосовуються правила ст. 70 КК. а якщо новий злочини вчинено після проголошення вироку — правила ст. 71 КК. При цьому наполягається, що таке рішення не залежить від того, чи набрав цей проголошений вирок законної сили.

Так, М.І. Бажанов зазначав, що, думка про те, що підставою для застосування правил призначення покарання за сукупністю вироків «…буде вчинення нового злочину після набрання вироком законної сили… прямо суперечить тексту ст. 43, в якій говориться про вчинення нового злочину після винесення вироку». Виходячи з тексту статей 42 і 42 КК 1960 р., який в цьому питанні повністю збігається з редакцією статей 70 і 71 КК 2001 р., автор зазначав, що «поняття засудження… означає винесення (проголошення) вироку».

Із такого тлумачення закону виходить і Пленум Верховного Суду України, коли в п. 25 постанови від 24 жовтня 2003 р. роз’яснює, що «за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочини вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили» (виділено авт. — В.Т.).

Прихильниками саме такого тлумачення закону у новітній літературі є. зокрема, Є.В. Благов, В.П. Малков та Т.Г. Чернова, які, крім посилання на текст кримінального закону, наводять такі додаткові аргументи на користь наведеної позиції.

Зокрема, вони вважають, що особа визнається засудженою вже з моменту проголошення вироку, незалежно від набрання ним законної сили, бо інше рішення цього питання надавало б пріоритет формальному моменту, а не сутності кримінальної ситуації. Це пояснюється тим, що оскільки відносно особи з дотриманням встановленої процесуальним законом процедури вже відбувся судовий розгляд, а також складений і проголошений обвинувальний вирок, то вчинення нею нового злочину ще до набрання цим вироком законної сили навряд чи дає підстави вважати таку особу менш небезпечною порівняно з тією, яка вчиняє такий злочин після набрання вироком законної сили. Звідси робиться висновок, що гака особа навряд чи заслуговує застосування до неї і менш суворих правил призначення покарання порівняно з тією особою, яка, за інших рівних умов, вчиняє злочин після набрання вироком законної сили. Виходячи з цього, Є.В. Благов, навіть, пише, що «при вирішенні даного дискусійного питання пріоритетне значення формальній ознаці, набрав чи не набрав вирок законної сили, віддавати нерозумно й недоцільно».