Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 157

По-друге, слід погодитися з авторами позиції, яка критикується, що і судовий розгляд справи, і факт проголошення вироку, безумовно, свідчать про негативну оцінку поведінки особи з боку суспільства та держави і повинні справляти певний психологічний (моральний) вплив на підсудного. Тому, якщо все це особою ігнорується, і вона вчиняє новий злочин ще до набрання вироком законної сили, то, безумовно, є підстави оцінювати її як таку, особистість якої характеризується її підвищеною небезпечністю. Але навряд чи цього достатньо для прийняття рішення про призначення покарання за сукупністю вироків, бо для цього слід керуватися, як уявляється, не тільки характеристикою особистості винного і виходити з того, що судовий розгляд не справив на нього належного психологічного впливу, а й треба мати певні юридичні підстави.

На наш погляд, при вирішенні цього питання слід виходити з того, що негативна оцінка (осуд) з боку держави як особи винного, так і вчиненого нею діяння набувають статусу офіційного і юридично значущого лише з того моменту, коли обвинувальний вирок суду набирає законної сили. Саме з цього моменту з’являються не тільки моральні (психологічні), а й юридичні підстави для застосування правил призначення покарання, передбачених ст. 71 КК.

Крім того, вирішуючи це питання, не можна не враховувати, що і у процесі досудового провадження на особу підозрюваного чи обвинуваченого теж справляється певний психологічний вплив, іноді, навіть, з боку суду, за постановою (ухвалою) якого може бути обраний такий, наприклад, запобіжний захід, як взяття під варту (ст. 155 КПК). Якщо ж така особа в процесі досудового слідства вчинить новий злочин, то це теж свідчить про її підвищену суспільну небезпечність, але звідси зовсім не випливає можливість призначення їй покарання за правилами ст 71 КК.

По-третє, якщо стати на позицію, яка критикується, то одразу ж виникає і питання: на яких законних підставах призначене попереднім вироком покарання може бути приєднане до того, яке призначається за новим вироком, і тим самим застосовано до особи, якщо сам цей попередній вирок ще не набрав законної сили і в зв’язку з цим ще не може бути не тільки виконаним (ст. 401 КПК, ст. 4 КВК), а й. навіть, звернутим до виконання (ст. 404 КПК). Крім того, якщо припустити таку ситуацію, то обвинувальний вирок буде виконуватися і особа буде відбувати призначене ним покарання, незважаючи на те, що стосовно цього вироку навіть не почали спливати ще строки давності, встановлені в ст. 80 КК.

По-четверте, якщо ж, все ж таки, припустити, що покарання, призначене вироком, який не набрав законної сили, може бути приєднане до призначеного за новим вироком, то виникає і ще ціла низка не менш важливих питань. Достатньо уявити, що попередній вирок надалі було скасовано, а справа припинена і особа визнана невинуватою. Адже за таких умов необхідно не тільки виключити (вилучити) із остаточно визначеного за сукупністю вироків покарання ту його міру, яку було призначено за попередній злочин, а й постають питання про відповідність його кваліфікації приписам закону, про законність і справедливість тієї міри покарання, яку було остаточно визначено не тільки за сукупністю вироків, а й обрано за новий злочин, бо останній може бути кваліфікований за таких умов, наприклад, за ознакою повторності чи покарання за нього може бути призначено з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 67 КК.