Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 147

Але на відміну від ч. 1 ст. 70 КК, де передбачені лише два етапи призначення покарання за сукупністю злочинів, визначення його за ч. 4 ст. 70 КК здійснюється вже в три етапи.

На першому суд призначає покарання за злочин, вчинений до засудження, але виявлений після цього, тобто за знову розкритий злочин, а якщо їх кілька — то за усі ці злочини, керуючись статтями 65–67 КК, а у разі необхідності — і статтями 68, 69 та ч. 1 ст. 103 КК.

На другому етапі призначається покарання за сукупністю злочинів, згідно з положеннями частин 1–3 ст. 70 КК. Особливість цього етапу полягає у тому, що, здійснюючи його, суд ще не враховує (так би мовити, абстрагується від) того, що особа вже повністю або частково відбула покарання, призначене за раніше проголошеним вироком. Отже, до уваги беруться покарання у тому повному їх обсязі (розмірах, строках), які були призначені, як попереднім, так і знов постановленим вироками.

Нарешті, на третьому етапі за правилами ст. 72 КК до покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком. Отримане після такого зарахування покарання і є тією його остаточною мірою, яку в кінцевому підсумку і належить відбувати засудженому.

У разі застосування ч 4 ст. 70 КК можуть виникати ситуації, вирішення яких має певні особливості.

1. Якщо за попереднім чи знову проголошеним вироками призначається покарання, передбачене в ч. 3 ст. 72 КК, тобто таке, яке не підлягає складанню (наприклад, штраф), то зазначене у ч. 4 ст. 70 КК зарахування відбутого покарання не запроваджується, бо всі ці види покарань застосовуються до засудженого одночасно і виконуються самостійно — без поглинення, складання і зарахування.

2. Якщо за попереднім вироком особу засуджено не за один, а за сукупністю злочинів, то при застосуванні правил ч. 4 ст. 70 КК суд має враховувати покарання, призначені не за окремі злочини, а виходити з тієї остаточної (сукупної) їх міри, яка була визначена попереднім вироком за сукупністю цих злочинів.

3. Якщо за попереднім вироком особу було засуджено зі звільненням від реального відбування покарання в зв'язку з застосуванням статей 75, 79, 104 КК, а за знову проголошеним — до покарання, яке належить відбувати реально, то, як зазначено у постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 23), в таких випадках застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов призначені за окремі злочини покарання застосовуються до засудженого одночасно, а кожен вирок, яким вони призначені, виконується самостійно.

Таким чином, у такому випадку складається досить своєрідна і, навіть, парадоксальна ситуація, бо, з одного боку, особа звільняється від реального відбування покарання за один зі злочинів і у неї цілком слушно спливає іспитовий строк, а. з іншого, — реально відбуває покарання за інший злочин. Оскільки одне покарання призначено «умовно», а інше «реально», тому ні поглинуті одне іншим, ні складені між собою вони бути не можуть, і суд вимушений використовувати тут принцип одночасного застосування призначених за окремі злочини покарань, причому, незалежно від того, чи належать ці покарання до одного або до різних їх видів.