Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 145

У новітній літературі таку ж саму позицію займає Є.В. Благов, який зазначає, що наведені в ч. 4 ст. 70 КК випадки «…до сукупності злочинів не належать зовсім…, бо «…однією з ознак сукупності злочинів є і залишається відсутність засудження за будь-який з них». Виходячи з цього, автор відносить положення ч. 4 ст. 70 КК не до правил призначення покарання за сукупністю злочинів, а до (як він їх називає) «інших правил призначення покарання при вчиненні декількох злочинів».

Вважаємо, що наведені точки зору не відповідають вимогам закону, а у міркуваннях їх прихильників відбувається підміна таких понять, як «час вчинення злочину» і «час засудження за злочин», бо як в ч. 1 ст. 33, так і в ч. 4 ст. 70 КК в основу визначення юридичної природи такого явища, як сукупність злочинів, покладений не момент засудження за злочин чи момент розгляду справи судом, а час вчинення особою злочину — до чи після засудження хоча б за один із цих злочинів. Інакше кажучи, якщо всі злочини вчинені до засудження хоча б за один із них це сукупність злочинів; якщо новий злочин вчинений після засудження за попередній — це сукупність вироків.

Тому слід погодитися з М.І. Бажановим, який, оцінюючи положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. (ч. 4 ст. 70 КК 2001 р.), цілком слушно зазначав, що «можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомим вже після засудження підсудного за інший злочин», але «юридична природа вчиненого від цього не змінюється, оскільки всі злочини вчинені до засудження хоча б за один із них. Закон ніде не говорить, що сукупність злочинів обов’язково припускає одночасний розгляд усього, що вчинене підсудним». Тому «…вимога одночасного засудження судом особи, винної у вчиненні двох або більше злочинів, не є обов’язковою і являє собою необґрунтоване обмежувальне тлумачення поняття сукупності злочинів».

Як сукупність злочинів оцінює ситуацію, передбачену в ч. 4 ст. 70 КК і судова практика. Однак при вирішенні цього питання як раніше, та і у новітній практиці суди припускають ще досить багато помилок, зокрема, змішують порядок призначення покарання за ч. 4 ст. 70 з правилами його призначення за ст. 71 КК.

Так, вироком суду від 4 червня 2004 р. Г. було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК па три роки позбавлення волі. До цього покарання суд приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком, яким його було засуджено 17 березня 2004 р. за ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК з застосуванням ст. 69 КК до одного року виправних робіт. Остаточне покарання за сукупністю було визначено шляхом складання у розмірі трьох років і чотирьох місяців позбавлення волі. Причому, у вироку суд послався на те, що при визначенні остаточного покарання він керується ч. 4 ст. 70 КК, хоча фактично призначив його за правилами ст. 71 КК.