Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 137

З цього роз’яснення випливає, що суд, по-перше, повинен визначити, яке з призначених покарань є найбільш суворим, виходячи: а) або із його розміру — якщо за окремі злочині призначені покарання одного виду; б) або з його виду — якщо за окремі злочини призначені покарання різних видів. По-друге, суд має визначити допустиму межу складання призначених покарань, виходячи при цьому вже не з розміру (строку) покарання, яке призначене за окремий злочин, а беручи до уваги той його максимум, який встановлений в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає найбільш суворе покарання.

Однак у випадках, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжким (ч. 5 ст. 12 КК), суд відповідно до ч. 2 ст. 70 КК може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів вже не в межах санкції, а в межах максимального строку, встановленого для відповідного виду покарання в Загальній частині КК.

Із цих приписів закону випливає, що обов'язковою умовою призначення остаточного покарання в межах максимальних розмірів, встановлених для певного виду покарання в Загальній частині КК. є вчинення особою (а, отже, і входження до сукупності) злочину відповідного ступеня тяжкості. Причому, в ч. 2 ст. 70 КК не тільки вказується на певний ступінь тяжкості вчиненого злочину, а і підкреслюється, що коли мова йде про тяжкий злочин, він має бути ще й умисним, а коли йдеться про особливо тяжкий злочин, форма вини значення не має і останній може бути як умисним, так й необережним.

Слід також ураховувати, що визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку відповідного його виду є правом суду, а не його обов'язком. У частині 2 ст. 70 КК прямо зазначається, що суд може (а не зобов’язаний) визначити остаточне покарання у цих межах, тобто має право вирішувати це питання на свій розсуд. Тому, навіть якщо до сукупності входить умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, суд з огляду на обставини конкретної справи, на свій розсуд приймає вмотивоване рішення і визначає остаточне покарання: а) або в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання, б) або в межах санкції статті, яка передбачає найбільш суворе покарання.

3. У випадках, коли за окремі злочини призначаються такі різновидні покарання, які передбачені в ч. 3 ст. 72 КК, і суд доходить висновку про недоцільність застосування щодо них принципу поглинення, всі вони застосовуються до засудженого одночасно і кожне з них виконується самостійно. Тобто у цих випадках остаточне покарання за сукупністю злочинів дорівнює розмірам тих видів покарань, які були призначені за окремі злочини.

4. Як випливає із приписів статей 98-103 КК, призначення покарання щодо неповнолітніх має певні особливості. Аналіз цих статей свідчить, що, такі особливості, крім іншого, стосуються: а) кола тих видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх (ст. 98 КК), і б) граничних (мінімальних та максимальних) розмірів (строків) їх призначення (статті 99-102, ч. 2 ст, 103 КК); в) кола тих додаткових обставин, які повинен враховувати суд при призначенні покарання щодо неповнолітнього (ч. 1 ст. 99, ст. 100, ч. 1 ст. 103 КК). Безумовно, що зазначені особливості повною мірою розповсюджуються на випадки як призначення покарання за окремі злочини, так й визначення остаточної його міри за їх сукупністю.