Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 111

Не може розглядатися як сукупність і така ситуація, коли особа вчиняє злочин за наявності у ньому декількох кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї самої статті КК. Якщо, наприклад, особа вчиняє розбій, який одночасно поєднаний з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК) та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), то сукупність злочинів тут відсутня, а дії винного слід кваліфікувати тільки за ч. 4 ст. 187 КК. Однак, коли одна і та сама особа вчиняє не одне діяння за наявності у ньому декількох кваліфікуючих ознак, а кілька таких діянь в різний час, вони вже мають бути кваліфіковані самостійно (у наведеному прикладі за ч. 3 ст. 187 та ч. 4 ст. 187 КК), бо утворюють собою не тільки повторність, а й сукупність злочинів. Тому і при призначенні покарання тут повинні застосовуватися вже приписи ст. 70 КК.

Спираючись на положення ч І ст. 33 КК, слід зазначити, що не застосовуються приписи ст. 70 КК і у випадках, коли особа хоча і вчинила два злочини, але за один із них її було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених законом.

Не визнається сукупністю злочинів і ситуація, передбачена у ч. 4 ст. 70 КК, коли під час засудження за вчинений злочин хоча і виявляється, що ще до постановлення цього вироку особа вчинила інший злочин, але при цьому: а) цей злочин було скоєно нею на території іноземної держави і б) особа була засуджена за нього вироком суду цієї держави.

Так. Д. було засуджено за сукупністю злочинів, тому що при постановленні вироку з’ясувалося, що ще до цього Д. вчинив злочин на території Російської Федерації, був засуджений судом цієї держави і після відбуття покарання повернувся в Україну, де знов вчинив злочин. Тому в Україні суд засудив Д. за сукупністю цих злочинів і на підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 р. (ч. 4 ст. 70 КК України 2001 р.) зарахував у строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, те покарання, яке Д. відбув за вироком іноземної держави.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України цілком слушно скасувала цей вирок, а в ухвалі за цією справою зазначила, що «відповідно до Закону від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна не взяла на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, зокрема при вирішенні питання про встановлення факту вчинення злочину повторно. Отже, при призначенні Д. покарання за злочин, вчинений ним на території України, місцевий суд не повинен був враховувати вирок суду іноземної держави».

Відсутня сукупність злочинів, а, отже, і приписи ст. 70 КК не можуть використовуватися, коли особа хоча і вчиняє декілька злочинних діянь, але всі вони відповідають ознакам повторності. яка сформульована у ч. 1 ст. 32 КК, бо мають тотожний характер і передбачені тією самою статтею (частиною статті) Особливої частини КК.