Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 113

Хоча в постанові від 24 жовтня 2003 р. і не наводиться з цього питання ніяких роз'яснень, але як в теорії кримінального права, так і в судовій практиці цілком слушно визнається, що правила ст. 70 КК повинні застосовуватися і у тих ситуаціях, коли особа засуджується за вчинення декількох хоча і тотожних злочинів, але в кожному з них виконувала різні злочинні ролі: в одному була виконавцем, а в інших — підбурювачем, організатором чи пособником. Такий підхід є цілком виправданим, бо вчинення одного злочину одноособово, а іншого у співучасті повинно отримати самостійну кваліфікацію.

Нарешті, і у випадках, передбачених ч. 4 ст. 70 КК, коли після постановлення вироку за один зі злочинів виявляється, що особа винна ще в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення цього вироку, також може скластися така ситуація, коли сукупність будуть утворювати декілька тотожних злочинів. Оскільки всі ці злочини вчиняються ще до засудження особи хоча б за один із них, то і тут має місце сукупність злочинів, особливість якої полягає лише у тому, що ці злочини розкриті у різний час, в зв’язку з чим за кожний з них постановляється і окремий вирок. Тому і в таких випадках при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК суд призначає покарання за сукупністю злочинів, незважаючи на те, що ці злочини можуть бути навіть тотожними між собою.

2.1.2. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю злочинів

Призначення покарання за окремі злочини, то утворюють сукупність. Оскільки сукупність утворюють два чи більше самостійних одиничних злочинів (простих чи складних), то перш, ніж призначити остаточне покарання за їх сукупністю, суд повинен вирішити всі питання, які виникають (пов’язані) з призначенням покарання за кожний окремий злочин, що входить до цієї сукупності. Безумовно, що при вирішенні цих питань суд повинен керуватися, як вже зазначалося, положеннями статей 50–67 КК, а у разі необхідності — й приписами статей 68, 69, 98-102, ч. 1 ст. 103 КК. Інакше кажучи, призначення покарання на цьому етапі має повністю відповідати вимогам загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК) з тією лише відмінністю, що, призначаючи покарання за другий, третій і подальші злочини, що входять до сукупності, суд повинен ураховувати всі ті чинники, які випливають з того, що особа визнається винною за вчинення не одного злочину, а за їх множинність. Безумовно, це може позначитися і на кваліфікації (якщо у відповідній статті Особливої частини КК наявна така кваліфікуюча ознака, як повторність), і на мірі покарання (якщо наявна така, обставина, що обтяжує покарання, яка зазначена в п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Однією з обов’язкових вимог призначення покарання за злочини, що утворюють сукупність, є правило, згідно з яким за кожний окремий злочин суд повинен призначити як основне, так і (якщо це припустиме за законом і необхідно (доцільно) за матеріалами конкретної справи) додаткове покарання (ч. 1 ст. 70 КК) у межах санкції статті Особливої частини КК (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК) та з урахуванням положень Загальної частини КК (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК).