Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 11

Зокрема, М.О. Стручков, обґрунтовуючи свою точку зору, посилався на те, що цей підхід випливає із визнання складу злочину єдиною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

Як видно, вказана позиція заснована на констатації юридичного критерію єдності злочину. Можна погодитись з тим, що для визнання вчиненого діяння одиничним злочином і відмежування його від множинності, передусім слід встановити в ньому ознаки одного складу злочину. Однак беззаперечно цей критерій використовувати не можна, адже, як відомо, в практиці можуть траплятися випадки, коли одне діяння одночасно охоплюється складами, передбаченими у двох нормах — загальній і спеціальній, при цьому кваліфікація вчиненого завжди відбувається тільки за спеціальною нормою.

Наприклад, службова особа, зловживаючи владою, порушила недоторканність житла громадян. Це діяння одночасно містить ознаки одразу двох складів злочинів, передбачених і ст. 364, і ч. 2 ст. 162 КК, однак кваліфікація тут буде здійснюватись тільки за ч. 2 ст. 162 КК, яка є тут спеціальною нормою відносно ст. 364 КК.

На нашу думку, врахування тільки юридичного критерію дещо звужує поняття одиничного почину. Злочин відбувається в реальній дійсності, склад злочину — це лише юридичне поняття про злочин. Але це поняття завжди є соціально обумовленим. Ось чому при визначенні єдності злочинного діяння слід базуватися на двох критеріях: юридичному і соціальному. Одиничний злочин конструюється законодавцем, виходячи із соціальних властивостей відповідного діяння, і, передусім, типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Саме сполучення типових ознак, на думку М.І. Бажанова, дає підстави законодавцю визнати діяння одиничним злочином, який охоплюється відповідною нормою закону.

Такий підхід до з’ясування сутності одиничного злочину в літературі підтримується багатьма авторами, наприклад, такими, як В. Ф. Дьомин, Г.Г. Криволапов, В.М, Кудрявцев, В.П. Малков. Вони погоджуються, що єдність починного діяння визначається як межами кримінально-правової норми, так і соціальним змістом вчинених дій. Законодавець криміналізує діяння і визначає конструкцію його складу, виходячи із особливостей суспільно небезпечної дії (чи бездіяльності), що відбуваються в об’єктивній дійсності. Він також вирішує, за яких обставин множинність дій не потребує окремої кваліфікації, а може бути об'єднана в межах одної кримінально-правові норми.

Таким чином, правовий критерій завжди обумовлюється соціальним, який є для законодавця визначальним при встановленні меж злочинної поведінки.

Прикладом наведеного може стати таке діяння, як вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Цей склад злочину вперше з'явився в КК УРСР 1927 р. після прийняття Указу Президії Верховної Ради УРСР від 28 липня 1959 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство». В ст. 138 КК поряд із вбивством з метою приховати або полегшити інший злочин окремим пунктом (п. «в» ст. 138 КК УРСР 1927 р.) була передбачена відповідальність за вбивство при зґвалтуванні. Дана новела закону пояснювалася тим, що вчинення зґвалтування в реальній дійсності нерідко супроводжувалося позбавленням життя потерпілої (причому, як в процесі зґвалтування, гак і після нього) з метою помсти за вчинений опір або з метою приховання слідів цього злочину, тобто мало місце поєднання цих діянь саме в такому сполученні. Виходячи з цього, законодавець визнав за необхідне передбачити відповідальність за новин одиничний злочин, в якому врахував ознаки двох окремих злочинів — вбивства і зґвалтування.