Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 32

Мама ввімкнула в вітальні телевізор.

— Анґеліно?

Нічого.

Зовсім-зовсім нічого…

Розділ IV

Невідоме

Осло

I

— Вони мені не вірять, — сказав Роберт.

— Хто? — не зрозумів Свейн.

— Ніхто не вірить.

— Я тобі вірю.

Вони стояли на краю шкільного подвір’я. Дощило. Віддалік, біля господарських прибудов, кілька хлопчаків грали в футбол. Інші стояли групками, розмовляли. Кілька дівчат голосно засміялися, поглядаючи на Роберта.

— Справді, віриш? — перепитав Роберт.

— Ясно!

— А чому?

— Бо ти мій друг!

— І все ж…

— Ну, бо… — зам’явся Свейн.

— Ну?!

— Я теж дещо бачив.

— Що бачив?

Свейн на мить замовк.

— Пам’ятаєш, я розказував тобі про бабусину стару хатинку в горах? У Ювдалі?

— Так.

— Наступного після бабусиної смерті літа ми їздили туди на канікули. Мама й тато хотіли там навести лад.

Свейн потупив погляд.

— І що ти побачив? — нетерпеливився Роберт.

— То було вночі. Радше, під сам ранок, але ще не світало. Я прокинувся…

— І — що?..

— І…

— Що?

— Побачив бабусю.

Роберт вражено занімів.

— Вона стояла посеред моєї кімнати й дивилася на мене.

— Дивилася на тебе?

— Так… Усміхалася. Такою доброю, знайомою бабусиною усмішкою.

— Але ж вона померла?

— Я бачив її ніби живою. Нітрохи не злякався. Я знав, що вона не бажає мені зла. Здавалося, ніби вона прийшла подивитися, чи все в мене гаразд… Розумієш, про що я?

— Гадаю, так.

— То тривало дуже коротко.

— Тобі могло наснитися…

— Так, могло. Але я не спав. Я це точно знаю. Я не спав і бачив бабусю.

— Ти комусь про це розповідав?

— Нікому. Тобі першому…

Робертові перехопило горло. Стиснуло.

Задзвонив дзвоник на урок.

Друзі поволі рушили до входу.

— Не бачив більше ніяких примар останнім часом, Роберте? — гукнув їм навздогін Патрік.

За спиною почувся глузливий сміх однокласників.

Після уроків Свейн мав ще репетицію духового оркестру, тож додому Роберт пішов сам.

Недалеко від шкільного подвір’я він проминув темно-сірий автомобіль із затемненими вікнами.

«Неприємні оті темні вікна, — подумав Роберт. — Ніколи не знаєш, є хтось усередині чи ні».

Хтозна, може, там напхом напхано людей, і всі вони не зводять з нього погляду.

Роберт мимоволі усміхнувся. Навряд чи таке можливе. Бо навіщо комусь слідкувати за ним з-за темних вікон авта?

Отямся, Роберте!

Спершу привиди. Тепер манія переслідування.

Що далі?

II

Запищав мобільний. Роберт саме виконував домашні завдання. То прийшло повідомлення від Інґеборґ Мюкле:

Привіт, Роберте! Ось спроба перекладу латинського підпису під «рибкою» з катакомб. «Діва розділила Священну Зірку на дві. Я страж коштовності. Ісус Христос мій Господь. Амінь». Гм. Чи є сенс у цих словах, важко сказати. Але ж як цікаво, правда? :-) Інґеборґ

Роберт перечитав повідомлення кілька разів. «Я скоро прийду, і ми поговоримо», — написав він в есемесці.

Запитання роїлися у його голові.

Священна Зірка? Що це таке?

Діва? Яка діва?

Страж коштовності? Хто це?

Що таке Священна Зірка і як вона може бути розділена надвоє Дівою?

Роберт увімкнув комп’ютер, погуґлив. Але не знайшов вичерпної відповіді. За англійським онлайн-лексиконом з релігійної тематики The Holy Star є прикрасою з магічними або ж релігійними властивостями. Назва походить з однієї римської легенди, в основу якої покладено ще давніше, дохристиянське пророцтво.