Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 24

Том Еґеланн

— Скоро нам пощастить, Бог милосердний…

— Багато хто намагався тлумачити давнє пророцтво, пов'язане зі Священною Зіркою. Та мало хто зумів витлумачити його правильно. Більшість не зрозуміли. Зате зрозуміли ми.

Лючіо кивнув.

— Тому знаємо, як важливо, щоб цей юнак, цей Роберт, віддав нам амулет.

— Кардинал вважає, що хлопець віддасть його нам?

— Тому я й покликав тебе, Лючіо. Я спостерігаю за тобою, відколи ти прийшов до нашого монастиря, ще від часів твого новіціату. Ти благочестивий чернець і ретельно ставишся до своїх обов'язків. Твердий у вірі своїй. Сильний і сміливий.

— Я стараюся, отче.

— Маю для тебе завдання.

— Готовий його виконати!

— Хочу, щоб ти очолив наступну експедицію до Норвегії.

— Я?

— Так, ти, Лючіо. Знайди хлопчика! Знайди амулет! Поверни коштовність! Чого б це не коштувало! На карту поставлено Царство Боже.

…НАЧЕ УВІ СНІ

~~~

Головний астроном обсерваторії Мауна-Кеа на Гаваях Сюзі Лі затамувала подих. Вона втретє перевірила свої обчислення.

Десь, напевно, закралася помилка!

Сюзі потягнулася за філіжанкою з кавою. Але рука так тремтіла, що Сюзі ненароком перевернула чашку. Тепла кава полилася на записник.

— Сюзі? — вигукнув один із колег. — З тобою усе гаразд?

Сюзі не відповіла.

— Ти дуже бліда. Тобі погано?

— Комета…

— Що з нею?

Тремтячим пальцем Сюзі тицьнула в записник з обрахунками. Цифри розплилися від кави. Вона кілька разів прокашлялася, щоб прогнати хрипоту.

— Комета на всіх парах летить просто до Землі!

Розділ I

Загадковий хлопчик

Рим-Осло

I

Сирена швидкої допомоги завивала позмінно на високих і низьких регістрах і з різним ритмом.

Роберт заховав прикрасу під сорочку й застебнув доверху ґудзики. На щастя, мама не помітила ланцюжка. Він не хотів, щоби вона його бачила.

Роберт нічого не розумів. Звідки взялася прикраса? Може, Анґеліна дала йому коштовність, але так, що він того й не помітив?

Лікар погладив його по щоці. Роберт намагався пояснити, що з ним усе гаразд. Просто він трохи брудний. Але ніхто й слухати його не хотів. Навіть мама…

Роберт лежав на ношах і думав про Анґеліну. Він нікому про неї не розповів. Ще поки нікому… Бо що казати? Він не знав, хто вона. Чи звідки взялася? Що робила в катакомбах?

Здавалося, ніби дівчинка заздалегідь знала, що він заблукав у підземеллі. Ніби наперед знала, що станеться обвал. Ніби прийшла до нього, щоб показати йому вихід з лабіринту, доки ще не сталося біди.

Неможливо!

А що, як її зовсім не існує? А що, як вона витвір його фантазії? Витвір його страху?

II

Уранці Роберт різко прокинувся від скрипу дверей у палаті. Прийшла мама, принесла італійську газету «Corriere della Sera». Зі світлиною Роберта на всю першу сторінку. «Загадковий хлопчик» — так звучав заголовок. За мамою до лікарняної палати ввійшов Умберто.

— А тепер час, Роберте, пояснити мені, що понесло тебе в катакомби! — звеліла мама, сідаючи на край синового ліжка.

— Я хочу щось тобі показати, — сказав Роберт.

Він готовий був розповісти про свої знахідки, бо тільки на них мав докази існування. Про ченця, Анґеліну й прикрасу він волів промовчати. Принаймні до того часу, коли знатиме, що казати. Роберт показав на телефоні світлини, які зробив у катакомбах.