Читать «У нетрях темнолісу» онлайн - страница 80
Пол Стюарт
— Я хочу сказати, що зовсім не те мав на увазі, — вів він далі, — але… ну… Якби ми начхали на залізне дерево, як я й пропонував… Все одно ціни на деревину нині падають, — він умовк, потім зітхнув. — Якби ми начхали на нього, нас би й близько не було коло цієї грози.
— Коло цієї грози, — прогарчав Камбаломорд.
— Цить! Та хто я такий, аби сперечатися з долею? Якщо мені судилося взяти на свої плечі відповідальність за долю команди, я візьму її з… — він змовк, добираючи влучного слова.
Тишу порушив Камбаломорд:
— Візьму її.
— Ось не перебивай мене, прошу тебе! — скипів Сліво. — Камбаломорде, тобі немає рівних, коли доходить до ручної боротьби, але зараз не збивай мене з думки. Я поважаю тебе і твій рід, але зараз ти не в спромозі оцінити ситуацію.
— Ситуацію, — повторив Камбаломорд. Сліво нетерпляче приснув.
— Ходімо, — сказав він. — Треба повідомити цю радісну новину іншим.
Темові урвався терпець.
— Зрадливий собако! — заревів він і ринув із підліску на поляну. Камінний штурман, Камбаломорд і Сліво Спліт разом обернулися.
— Любий Теме, — пирхнув Сліво, на чиєму обличчі розчарований вираз відразу ж змінився посмішкою міцно зціплених губ. — І Дозорцю. У вас обох також рильце в пушку.
Живчик не виходив із підліску — він стояв у затінку і спостерігав за розмовою.
— Його треба закувати в кайдани, — сказав Тем, показуючи на плескатоголового гобліна. — Це капітанів наказ.
Похнюпивши голову, Сліво термосив один із вузликів на своїх вусах.
— Бачте… — заскиглив він, глипаючи поверх своїх окулярів. — Як я щойно казав тут Камбаломордові, наш славетний капітан, Квінтиніус Вергінікс… — він промовисто озирнувся, — зараз не з нами, — усміхнувся він. — І Камбаломорд такий щасливий, що він тепер вільний.
Тем щось мугикнув. Він не міг нічого вдіяти, принаймні зараз.
— У якому стані корабель? — запитав він. Сліво підніс голову.
— Як там він, Стоупе? — гукнув він.
— Нормально! — озвався чийсь скрипучий голос. — Ушкодження переважно незначні. Трохи пом’яло стерно. Але нічого такого, з чим би я не впорався.
— А коли він зможе знятись у небо? — нетерпляче запитав Сліво.
З листя вгорі виткнулася голова. То була кругла макітра із щільно підігнаним металевим обручем навколо черепа — обруч притримував щелепу, що кріпилася на гвинтах.
— Він не зніметься в небо, поки ми не повернемо на місце літай-каменя, — сказав Стоуп.
Сліво скривився і сердито тупнув ногою.
— І ти нічим не можеш зарадити? Світляк, кривавник — це ж летючі породи. Просто більше їх спалити…
Стоуп Рипуча Щелепа зі скреготом похитав головою.
— Нічого не вийде запевне, — сказав він. — Спробуй розрахувати полум’я так, аби досягти потрібної підіймальної тяги, крім того...