Читать «У нетрях темнолісу» онлайн - страница 79

— Щось знайшов? — гукнув Тем Човновод.

Дозорець не зводив із Живчика очей. Його вуха з китичками стали посмикуватись.

— Так, — відказав він тихо.

— І що воно таке?

— Май терпець! — закричав він у відповідь і вхопив Живчика за плече. Шерсть на волороговому хутрі відразу ж наїжачилась і кольнула ельфа в руку. Той заверещав, відсмикнув руку і заходився посмоктувати уколотий палець, не зводячи з Живчика підозріливого погляду.

— Ходи за мною, — наказав він.

— І що ж воно до нас припливло? — зацікавлено поспитав Тем Човновод, коли Дозорець і Живчик постали перед ним.

— Мале цибате казна-що, коли не помиляюсь, — відповів ельф і стис двома вузлуватими пальцями Живчикові руку вище ліктя.

— Хлопче, ти хто?

— Живчик, пане, — відповів хлопець.

— Пара зайвих рук на борту? — підморгнув бородань Дозорцеві. Живчикове тіло пройняв дрож хвилювання.

— Якщо від того «борту» щось іще лишилося, — зауважив Дозорець.

— Чом ні? Лишилося! Наприклад, нижнє вітрило, — сказав Тем Човновод і хрипко засміявся. — Треба тільки пометикувати, до чого б його причепити.

Живчик прокашлявся.

— Мені здається, корабель отам, — показав він праворуч від себе.

Тем Човновод повернувся до нього, нагнувся і наблизив упритул до Живчика своє велике, червоне, волосате обличчя. — А звідки ти це знаєш?

— Я… я бачив, як він падав, — непевно сказав хлопець.

— Тобто ти бачив його? — прогарчав пірат.

— Так, я саме сидів на дереві. Сидів і спостерігав за грозою. І я бачив, як повітряний корабель засмоктав смерч.

— Ти його бачив, — повторив Тем Човновод, цим разом уже не так суворо. Він ляснув у долоні. — Тоді, Живчику, тобі краще б повести туди старого хама-грубіяна. Тобто мене. Нас усіх.

Трохи навмання, трохи покладаючись на щастя, врешті-решт Живчик вивів їх на потрібне місце. Не встигли вони ступити й сотні кроків, як Тем Човновод побачив попереду серед гілляк освітлений місяцем корабельний борт.

— Ось він, — промурмотів пірат. — «Бурелов» власною персоною. Молодець, хлопче, — звернувся він до Живчика і від душі поплескав його по плечу.

— Тс-с-с! — засичав Дозорець. — Ми тут не перші.

Тем похилив голову набік.

— А ось і мерзотник Сліво Спліт, наш керманич, — пробурчав він.

Дозорець підніс пальця до вуст, і всі троє закам’яніли, напружено вслухаючись у звуки приглушеної розмови.

— Здається мені, любий мій Камбаломорде, що капітан наш перехитрував самого себе, — говорив Сліво. Голос його був гугнявий і різкий, а всі «д» і «т» Сліво випльовував, ніби якусь гниль.

— Перехитрував самого себе! — тихо відлунив чийсь грубий голос.

Тем Човновод нервово сіпнувся. Обличчя його стемніло, як небо перед грозою. Він випнув шию.

— Камінний штурман із ними заодно, — прошепотів він. Живчик крадькома зазирнув у просвіт між листям. Піратів було троє. Камбаломорд виявився плескатоголовим гобліном. Широкий плаский череп, лапаті вуха — типовий представник свого племені, тільки набагато лютіший, ніж отой плескатоголовець, що допоміг Живчикові виборсатися з болота. Біля нього стояв опецькуватий пірат у широкому плащі та важких чоботях. Голова його ховалася під високим гостроверхим ковпаком, що спадав аж до грудей. Проти очей у ковпак було вставлено двоє круглих скелець. Він мовчав. А третій пірат був сам Сліво Спліт, страх довготелесий, але зігнутий, як дуга, що ж до його рис, то всі вони були суцільні кути та виступи. Носа він мав довгого, підборіддя гостре, а його очі, визираючи з-під окулярів у сталевій оправі, не переставали бігати ні на мить.