Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 125

Андрій Кокотюха

Розділ дев’ятнадцятий

Вночі з голими руками

Високий чоловік не навмисне вдягнув на себе чорне, аби злитися із задушною липневою темрявою.

Він просто любив убиратися в неяскраве й однотонне. Почувався впевнено лише в такому. Щоправда, донедавна мав доволі строкатий гардероб. Були в ньому костюми, пошиті з тканини різних кольорів, від блакитного до відтінку густо здобреної молоком кави. Та у світлі трагічних подій, котрі водномить змінили не лише його погляди, а й ставлення до життя, високий чоловік у пориві не властивого йому раніше альтруїзму відніс костюми у найближчий притулок для бідних. Згодом на Ринку мав щастя бачити жебраків у колись своєму одязі, зрозумівши, якою кумедною, навіть недолугою може зробити людину й цілий світ оця нарочита строкатість. Вона ж не всім пасує. І нахабні старці, нагадуючи елегантні опудала, красномовно підтверджували його висновок.

Принаймні йому самому.

А минулого разу, коли високий чоловік наважився вперше, виявилося: темний одяг ще й маскує. Не треба спеціально сушити голову, добираючи потрібне для ризикованої справи вбрання. Лишайся собою, всюди та завжди. Вдягай те, у чому ходиш завжди. Зайвої уваги не привернеш. І не треба витрачати зайвого часу чи, того гірше, носити потрібні речі із собою. Того вечора відкланявся Магді раніше, пославшись на важливі справи, і в неї бодай на секунду не зародилося підозри. Припускаючи, що кримінальна поліція таки візьметься за справу серйозніше, ніж розраховував, і коло підозрюваних стане таким широким, яким, поклавши руку на серце, мало б бути, високий чоловік навіть тут мав перевагу. Адже Магда без поганої думки, не зародивши навіть краплі підозри у своєму серці, чітко скаже – так, той, хто цікавить шановне панство, у названий вечір був у неї. Коли пішов? Перепрошую шановне панство, то не ваша справа.

Йдучи зараз проти ночі за знайомою вже адресою, чоловік у темному одязі не домовився сам із собою про кінцеву мету. Із чим він повернеться? Запропонує цьому київському вискочню гроші? Ні, ліпше простягнути руку допомоги, влаштувати найближче майбутнє тут, у Львові. Магда повинна оцінити такий жест, тим більше що так само вважає себе непрямо винною Кошовому. Проте він, схоже, з принципових романтиків. Якщо не домовитися, доведеться йти на крайні заходи. Тим більше, тепер київський адвокат-утікач, герой газетних публікацій, певним чином причетний до викриття небезпечних бомбістів. Ось ці самі революціонери, вірніше – їхні товариші, й звели з ним рахунки.

Саме таке трактування подій влаштує кримінальну поліцію.

Особливо якщо на цьому ніби між іншим наполягатиме Магда. Високий чоловік після недавньої серйозної і такої бажаної для обох інтимної розмови мав усі підстави вважати, що стає одним із небагатьох, коли бути зовсім точним – тим єдиним, з ким горда й неприступна пані Богданович буде рахуватися й на чию думку зважатиме.

Якщо не вийде переконати Кошового й домовитися по-доброму, чинитиме, як із Сойкою. Тоді виставив рахунок за минуле. Нині ж дбатиме про своє майбутнє.