Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 123

Знову вигуки, цього разу розчарування – куля, послана молодим більярдистом, зупинилася на краю лузи, не захотіла котитися далі. Пузатий, не потерпаючи від мук совісті, одним ударом виправив ситуацію. Схоже, результат гри вже не цікавив його, захопив сам процес.

– Отже, вбивця – місцевий? І ви знаєте – хто?

– Впевнений на дев’яносто відсотків. Спершу, коли Ярцев бовкнув, що ніколи не був у Львові, я пропустив його слова повз вуха. Погодьтеся, не до того було. Але вже потім, коли лежав у ліжку й прокручував усе наново, не міг зрозуміти, що ж мучить, що чіпляє й муляє. Згадавши нашу нічну мандрівку та мимовільні зізнання Ярцева, зрозумів: Сойку він убити не міг. Не став би ризикувати.

– Гадаєте?

– Авжеж. Дізнавшись наступного ранку з газет про те, що сталося, від свого старшого, Князєва, він отримав завдання повернути гроші. Або принаймні дізнатися, чи не заволоділа ними поліція. Діяв Ярцев через місцевих помічників, агентури тут, виявляється, вистачає. Саквояж у Сойчиній квартирі не знайшли. Інакше про це знав би щонайменше двірник, не кажучи вже про власника будинку, пана Зінгера. Тож події після того, як Ігнат пішов, маючи при собі розписку, ймовірно, розвивалися ось як, – Кошовий так само допив каву. – Той, хто поставив собі за мету вбити адвоката, забрався у квартиру через вікно. І знав, як дістатися до потрібного будинку двориками. Відтоді, як Сойка спровадив Ярцева, ніхто до ранку, до моєї появи, про нього не питався.

– Ніхто?

– Ніхто – окрім якогось батяра. Той добивався пана адвоката. Двірник же, маючи відповідні інструкції, сказав: нема вдома. Тим батяром, як пізніше з’ясувалося, був Зенек Новотний. Я розпитав Бульбаша про все докладно, відтворив час, практично по хвилинах. Злодії залізли туди вже після того, як Сойку було вбито, це правда. Вони знайшли й забрали з собою саквояж, що теж правда. Коли затримання батяра стало широко відомо в місті, в тому числі – із газет, Ярцев зрозумів, у кого можуть бути гроші. Напевне залучив потрібних осіб, винюхав, де ховається Ціпа, далі ви знаєте. Але, Шацький, гроші лишилися на місці!

– На місці – де?

– У помешканні! – терпляче пояснив Клим. – Коли я туди вступив, слідів трусу не побачив. Значить, убивця не шукав грошей. Прийшов, аби виставити панові Сойці, котрий володіє мистецтвом заводити ворогів, якийсь великий особистий рахунок. І це не має, ну добре – не повинно мати жодного стосунку до його не надто достойної діяльності.