Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 106

Тепер перезирнулися поліцейські.

– Ви хочете сказати, пане Кошовий, – це я таке придумав? – прогудів обережно Понятовський.

– Хіба я можу тут щось придумати? – Клим виглядав, наче сама скромність.

– Гаразд. Як його виманити?

– Потрібен хтось, хто добре знає російську мову. Говорить без акценту, інакше не повірить. Як ви думаєте, панове, де так швидко можна знайти потрібну людину?

Спитав, лукавства не ховаючи.

Кров охолола за дві з гаком години. Коли вже стукав у двері, за якими ховалася боївка.

Донині Кошового жодного разу не залучали до поліцейських операцій. Тим більше, він припустити не міг, що сам, із доброї волі, піде на таке. Навіть наполягатиме. Після «Косого капоніра» Клим звів між собою й жандармами невидиму, але непробивну стіну. Це ставлення поширювалося й на кримінальну поліцію, загалом же – на всіх, хто віддано служив державі.

Щось помінялося цієї ночі.

Тієї миті, коли, замість забратися подалі від катованого трупа, непомітно повернутися назад до квартири й далі відбувати домашній арешт, Клим раптом вирішив лишитися на місці злочину, чекаючи на появу поліцейських.

Згодом, уже обговорюючи деталі нашвидкуруч народженого плану захоплення Ярцева, намацав нехай не вичерпну відповідь, але бодай пояснення.

Вступаючи в халепу за халепою вже з перших годин свого приїзду до Львова, мимоволі потрапляючи в поле зору поліції, він завжди в результаті брав гору. Спершу – коли ледь не на пальцях переконав слідчого, що Сойка не накладав на себе рук. Потім – зовсім несподівано зробивши за агентів їхню роботу й спіймавши батяра, нехай не прямо, але – певним чином таки причетного до вбивства. Нарешті, доля залишила йому аркуш із перебитими літерами писаної паном Геником розписки, котра робила не лише марними, а й смішними всі поліцейські зусилля у розкритті злочину.

Можливість, а головне – намір вкотре вмити поліцейський департамент узяли гору над шаленим бажанням завершити цю пригоду персонально для себе, викинувши з пам’яті й почавши шукати способів облаштування на новому місці. Поводячись так, розуміючи, що директор з комісаром, слідчий, а також рядові сищики слухають його, бо мусять, Клим відчував себе переможцем у цьому несподіваному двобої.

Ідучи у лігво озброєних бомбістів, він збирався остаточно закріпити власний успіх. Навіть відчути себе трохи вищим за тупуватих поліцейських. Бо, зіткнувшись з ними ближче по роду діяльності, зрозумів: автори його улюблених сенсаційних та авантюрних романів нерідко мають рацію, описуючи вартових закону й порядку саме такими.

Чого варті хоча б британські поліційні нишпорки проти одного-єдиного містера Холмса. Свого часу тато не міг зрозуміти, чому Клим, дорослий уже ніби чоловік, ще й з юридичною освітою, збирає в домашній бібліотеці книжки про пригоди лондонського сищика. Вірніше, Назар Григорович Кошовий не мав нічого проти самої літератури, яку називав бульварною й до якої насамперед зачисляв писання містера Конан Дойла та мсьє Габоріо. Батько не розумів, для чого син купує кожне нове видання пригод знаменитого детектива, випущене з друкарні братів Пантелєєвих. Попередні книги Клим роздавав усім шанувальникам, вербуючи в такий спосіб нових прихильників подібного читва. А куплені – перечитував наново, ніби там писалося щось принципово нове.