Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 105
Андрій Кокотюха
Біда лиш в одному…
– Добре, шановне панство, – повторив Понятовський. – Хоч нічого доброго нема насправді в тому, що наш клієнт у тому будинку не сам. Скільки їх там, пане Каролю, можна точно визначити?
– Сусіди бачили трьох, – Лінда не говорив, шурхотів голосом, немов осінній падолист. – Чи всі – невідомо. Вони можуть прийти, пересидіти й піти. На їхнє місце зайде інший. І там уже пасеться жандармерія, мої люди зачепили їхнього агента.
– Справно працюють, – пробасив Понятовський. – Кримінальна поліція теж не гірше, пане Віхуро, нині ви люксусово все провернули. Нема до чого чіплятися, неодмінно відзначимо, коли буде по всьому. Але, але, але… Погано, панове. Дуже зле.
Перехопивши погляд Кошового й прочитавши в ньому нерозуміння, комісар пояснив:
– Якщо таємна поліція поставила там очі й готує свою операцію, Ігнат Ярцев опиниться в їхньому департаменті. Разом з іншими. Вбивство розкрила кримінальна поліція. Але славу отримає королівсько-цісарська жандармерія.
– Хіба заради слави…
– Справедливість! – знову пророкотів Понятовський. – Ми всі працюємо на благо однієї держави та піддані нашого найяснішого цісаря! І якби таємна поліція знайшла Ярцева першою – як убивцю, не як агента чужої розвідки, котрий перевозить готівку для фінансування агентури від російського ж міністерства внутрішніх справ та фінансів! Але ж там, де ми могли б зіграти першу скрипку, дасть Бог, дозволять заспівати другим голосом. Для дирекції кримінальної поліції, яку я маю честь очолювати, то є, на моє глибоке переконання, страшенна ганьба, панове. Ось чому, пане Кошовий, – його тулуб розвернувся до Клима, – я допустив вас сюди. Хоч до наших справ ви, такий самий підданий російського царя, як Ігнатій Ярцев та його товариш, як його…
– Князєв, Юрій, – нагадав комісар.
– Отож, вони обоє. І ви, чужі піддані, до тутешніх справ жодного стосунку не маєте. Але, панове, – Понятовський витримав невеличку паузу, – ми з вами не жандарми, а сищики. З російськими терористичними групами діла ніколи не мали. Ви ж, пане Кошовий, напевне повинні знати, з чим їх їдять. Раптом підкинете думку, як краще для нас отримати хоча б самого Ярцева в руки, випередивши таємну поліцію.
– Ага, я у вас, виходить, такий собі порадник, – гмикнув Клим.
Його зовсім не приваблювало зараз визнавати, що не так давно він сам був пов’язаний із революціонерами. Щоправда, не такими – але хіба хтось ладен побачити різницю…
– Можете себе вважати таким наразі, – дозволив Понятовський.
– Гаразд. Тоді ви самі вже все придумали, – відповів Кошовий.
– Тобто?
– Отримати Ярцева в руки. Просто й геніально. Панове, – Клим обвів поглядом усіх трьох, –
