Читать «Вибрані поезії» онлайн - страница 13

Троянда і Мільтон

З усіх троянд, що на землі цвіли, з усіх, які поглинув час назавжди, нехай для однієї лиш троянди ні забуття не буде, ані мли. Згадать її судилося мені, безмовну скромну квітку цю — останню, що Мільтон до лиця у днину давню підніс, не в змозі бачити її. О ти, якою б не була колись в саду, що зник давно вже, загадкова трояндо біла, жовта, пурпурова, як у його руках, на світ з'явись, невидима, у цьому вірші знов — слонова кістка, золото чи кров.

Читачі

Хоча сумний кощавий дворянин весь час долати рвався перешкоди, подейкують, що в пошуках пригоди з бібліотеки не виходив він. І хроніка його перипетій, його звитяг трагікомічна слава — це зовсім не Сервантеса уява, а хроніка його нестримних мрій. Це жереб також мій. Я мусив щось безсмертне і важливе поховати в бібліотеці, де колись читати історію ідальго довелось. Хлопчак гортає сторінки повільно, його щось невиразне вабить сильно.

Євангелія від Св. Івана, І, 14

Легенда мовить, владар був один на Сході, й слави він зажив людської, бо від пишноти і нудьги двірської тікав і розчинявся в юрбах він, щоб десь у передмісті, без мети блукаючи, позбутись дум настирних; як той Гарун, емір всіх правовірних, Господь серед людей бажає йти й народжується від простої жінки, як всі роди, що зникли вже навіки, весь світ йому відкритий, всі путі, вода, повітря, хліб, камінна брила, а потім кров, тортури, знавісніла юрба і цвяхи, й страта на хресті.

Пробудження

Світає, і від сновидінь до сну загального роблю я спробу втечі, сподівані місця займають речі, і день новий приходить впервину, і йде вчорашній день марудний геть, а з ним — політ птахів і рух народів, і Рим, і Карфаген, і дух походів, полки, яким несло залізо смерть. А ще приходить все, що знаю я: мій голос, страх, лице і доля врешті. Якби в новім пробудженні — у смерті знайшовся час, який моє б ім'я забув і все, чим був я за життя! Якби в той ранок взнав я забуття!

«Одіссея», пісня двадцять третя

Роботу звичну вже мечі зробили, час помсти у минуле відійшов. Вже щедро пролили ворожу кров списи нещадні й невблаганні стріли. До царства і до любої цариці з походу повернувся вже Улісс. Він переміг, бо стійко переніс і гнів богів, і грізні громовиці. Не поспішає більше він нікуди, йому цариця голову на груди поклала, пригорнувшись до царя. Та де той чоловік, що на чужині блукав, мов пес, позбавлений гордині, і твердив, що Ніхто його ім'я?