Читать «Вогнем і мечем» онлайн - страница 527

Іслам-Гірей ІІІ – син Селамета І, кримський хан від 1635 року. Був умілим, розумним і добре освіченим дипломатом і в той же час талановитим воєначальником. Помер у 1654 році. У романі «Вогнем і мечем» він діє під час облоги Збаража та у битві під Берестечком, насамперед як союзник Богдана Хмельницького. Хан справді брав активну участь у боротьбі з поляками. У похід із татарським військом ішли також усі найбільші достойники держави Гіреїв. А Зборівська угода означала de facto зраду татарами своїх союзників. Ведучи активну закордонну політику, Іслам-Гірей прагнув скористатися перемогами над польськими військами і посилити позицію ханату перед Туреччиною, а також установити союзи з Австрією та Швецією, спрямовані проти Росії. Ці плани, однак, не мали успіху і з поновленням військових дій на Україні, відновився також і союз із Хмельницьким. Проте наступний похід завершився не на користь татар. Під Берестечком загинув калга-султан Кирим-Гірей, смертельно було поранено Тугай-бея, а самому ханові було прострелено ногу. Незважаючи на те, що наступний похід приніс Польщі поразку у битві під Батогом, у 1653 році під Жванцем було укладено новий польсько-татарський союз. Після Переяславської угоди Іслам-Гірей не мав іншого виходу, окрім союзництва з Польщею перед лицем козацько-російської загрози. Результатом цього зближення, а також наслідком політики його наступника Мехмед-Гірея IV стала допомога Польщі у боротьбі зі шведами, про що Сенкевич писав у «Потопі».

Кисіль Адам (1600–1653) – брацлавський воєвода, прихильник мирного вирішення конфлікту на Україні. Він вів переговори із Хмельницьким, будучи єдиним православним сенатором. У «Вогнем і мечем» його спочатку з осудом згадують в оточенні Вишневецького, як опонента (чи навіть зрадника), а його кореспонденція з князем була введена до тексту в автентичному вигляді. У 2-му томі роману письменник зобразив його в широкому епізоді посольства комісарів Речі Посполитої до Переяслава (як джерельний матеріал тут було використано щоденник Войцєха М’ясковського). В ідейній концепції роману погляди Кисіля становлять антитезу до дій та поглядів князя Вишневецького, який виступає за необхідність придушення «бунту» силою. Однак його позиція була значно слабшою альтернативою і оцінюється наратором як неефективна.

Конєцпольський Олександр (1620–1659) – син Станіслава, великого коронного гетьмана, і Кристини з Любомирських. Молодість провів, здобуваючи ґрунтовну освіту на батьківщині та за кордоном. Побував в Італії, в Болоньї, Падуї, Голландії, Бельгії, Німеччині. Служив у цісарському війську в Німеччині, де отримав титул князя Святої Римської імперії. Після смерті батька успадкував значний маєток. Із Яремою Вишневецьким мав відому суперечку за Гадяч, згадану в першому томі «Вогнем і мечем». Протектор Чаплинського. Наказав ув’язнити Хмельницького, відібрав у нього права на Суботів, і за його згодою було здійснено смертельне побиття Богданового сина – Остапа. Після Корсунської поразки коронних військ його було обрано регіментарієм, разом із Міколаєм Остророгом і Домініком Острозьким-Заславським. Через свій юний вік – тоді йому було тільки 28 років – отримав прізвисько «дитина». Брав участь у битвах під Старокостянтиновом, а під Пилявцями на короткий час потрапив у полон. Виконував також функції коронного хорунжого, а в 1649 році знову став регіментарієм разом з Анджеєм Фірлеєм і Станіславом Ланцкоронським. Перебував в оточеному Збаражі. У романі є епізодичним персонажем.