Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 46
Сей-шьонаґон
Як дивно, все нібито з «Ісе моноґатарі», лист було написано красивим почерком на голубому папері. Серце у мене забилося чомусь частіше… Але всередині не було нічого такого. Лише вірш:
А потім нижче ще й дописано: «І що ж далі? Що ж буде далі?»
Я не знала, що мені робити. Якби імператриця ще не пішла до опочивалень, я б порадилася з нею. Як же мені довести, що я знаю продовження цього вірша. Якщо я напишу його китайськими знаками, то негарні мої закарлючки одразу впадуть у вічі… Тоді я узяла вугілля і написала японський вірш:
Я віддала листа, але так і не отримала відповіді, провела всю ніч з іншими дамами, а коли наступного ранку повернулась додому, то на мене чекав Ґен-чюджьо. Він привітав мене зі словами:
– Чи є тут трав’яна хата?
– Ні, ну що ви. У такому місці не буває… От якби ви шукали Яшмовий чертог…
– Чудово, що ви в себе. Я збирався шукати вас у палаці.
І тоді він розповів про події вчорашньої ночі:
– Вчора у То-но чюджьо зібралася велика компанія – всі люди не нижче шостого рангу. Почали розмову про жінок минулого і сучасних жінок. Тоді То-но чюджьо сказав: «Я розстався з нею, але все ще чекаю, що вона напише. Марно. Шьонаґон і не збирається цього робити. Вона така байдужа до мене. Треба сьогодні все остаточно вирішити і покласти цьому край». Вирішили відправити вам листа. Проте через деякий час прийшов слуга і сказав: «Вона його не подивилась». Тоді То-но чюджьо знову відправив чоловіка, але при цьому наказав: «Ти візьми її за рукав і не відпускай, поки не дасть відповіді, а якщо не хоче відповідати, то нехай віддасть листа». Слуга поспішав, не дивлячись на дощ. Цього разу він повернувся швидше і дістав листа з-за пазухи.
– Ось, будь ласка, – простягнув він листа.
– Так вона його повернула? – То-но чюджьо поквапився розгорнути листа і скрикнув від подиву.
– Цікаво, у чому ж справа? – всі хотіли знати.
– Ох вона і хитромудра! Ні, не можу я її ігнорувати.
– Приєднаймо до цього вірша верхню строфу. Ґен-чюджьо, складіть її.
Ми намагалися скласти вірша до пізньої ночі, але так і розійшлися по домівках. Проте пообіцяли, що всім про це розповімо. Відтепер усі називають вас «трав’яною хатою», – розказав мені все Ґен-чюджьо і швидко зник.
Як прикро, невже це ім’я тепер буде завжди переслідувати мене?
Потім до мене навідався Норіміцу.
– Я шукав вас у палаці, поспішав вам розповісти радісну новину.
– Хіба? Щось я не чула про призначення на нові посади. І яку ж посаду ви отримали?
– Та ні! Дуже радісна подія трапилася сьогодні вночі. Я ледве дочекався ранку.
Тоді він розповів мені майже все те, що вже до цього розповідав Ґен-чюджьо.
«Я буду судити Шьонаґон за її відповіддю. Якщо відповідь буде поганою, я розстанусь із нею». Спочатку посланець повернувся ні з чим, але навіть тоді всі вирішили, що ви вчинили дуже добре. Коли ж листа принесли вдруге, то я так хвилювався, так хотілося дізнатися, що ж у ньому. Якби ви не відповіли і вдруге, то всім би було погано, і мені також, як вашому старшому брату. Але відповідь ваша була не просто стерпною, вона була блискучою. «Старший брате, ось подивіться, як прекрасно», – говорили мені. На що я відповідав: «Я зовсім не розбираюся у віршах». А мені у відповідь То-но чюджьо: «Я не прошу вас давати їм оцінку, я просто прошу вас прочитати, щоб ви змогли розповідати його іншим людям». Усі намагалися скласти вірш у відповідь, але в них ніяк не виходило. «А чи потрібно нам взагалі складати вірш у відповідь? Над нами будуть сміятись, якщо ми напишемо поганого вірша», – радились чоловіки. Так вони сперечалися до самої ночі. Ну хіба ж це не радість для нас із вами? Я не так би радів, навіть коли б отримав підвищення.
