Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 45
Сей-шьонаґон
Монах, який підносить імператору подарунок у Рік зайця.
Виконавець священного танцю каґура.
Лотос у ставку, який увесь у крапельках дощу.
Актор із трупи ляльководів.
Танцівник, який розмахує прапором під час священних дій.
84. Той, хто має владу
Правитель провінції Куґуцу.
Правитель гарної країни.
85. Коли закінчилося святкування днів Святого Будди
Коли закінчилося святкування днів Святого Будди, то наступного ранку в опочивальню імператриці принесли ширми, на яких було зображено пекло, і вона мала дивитися на них і каятися. Не було нічого потворнішого, ніж ті зображення.
– Дивися на них, – наказувала мені імператриця.
– Ні, не можу, – відповіла я і з остраху заховалась.
Іде дощ. У палаці дуже нудно, та ось до нас завітали придворні, і почався концерт. Гарно на біва грав Мічітака. Нарімаса підіграв йому на кото, а Юкійо та Цунефуса – на флейті. Мелодії звучали дуже яскраво. Чудово! Після зіграної мелодії, коли зупинилася біва, дайнаґон продекламував:
Я хоч і була в себе в опочивальні, але не витримала і вийшла до всіх:
– Так, гріх перед Буддою в мене великий, але і втриматися не можу перед такою красою!
Тоді всі розсміялись.
Не можна сказати, що голос дайнаґона був настільки гарним, але ж так вміло була підібрана пісня, що навіть складалося враження, ніби він спеціально написав такого вірша.
86. Якось То-но чюджьо почув…
Якось То-но чюджьо почув про мене плітки, і після того став не дуже хорошої думки про мене. «Як я міг її за людину вважати!» – роздратовано казав він. Я також дізналася, що він мене навіть у палаці «прославляв». Мені, звісно, це не подобалось, але я з посмішкою відповідала: «Якби то була правда, то нічого не вдієш, але ж це брехня, і він сам це скоро зрозуміє». Бувало, що я проходила повз нього, тоді він закривав обличчя руками, відвертався від мене, хотів показати, як я йому огидна, а я робила вигляд, що просто цього не помічаю. У лютому пішли сильні дощі, і якось сумно було на душі. То-но чюджьо часто був у імператора і одного разу сказав йому: «Щось я за нею скучив. Відправлю я їй послання». Ці слова передали мені, на що я сухо відповіла: «Ні, не варто». Цілий день я провела в себе. Потім пішла до імператриці, але вона вже пішла у свою опочивальню. Дами розважались грою у відгадування правої частини ієрогліфа, дивлячись тільки на ліву. «Як добре, що ви прийшли, приєднуйтеся до нас», – запрошували вони. Мені було так сумно, але я все ж таки приєдналась. Ми стали говорити про се та про те. Аж раптом доповіли, що до мене прийшли. Я наказала слузі піти й спитати, чого вони хочуть, на що той відповів: «Мені треба поговорити безпосередньо з дамою». Тоді я вийшла до чоловіка.
– То-но чюджьо прислав вам цей лист і чекає відповіді якомога скоріше, – передав слуга.
«Дивно, він же мене ненавидить, чому присилає мені листи… Але не варто поспішати з відповіддю», – подумала я.
– Добре, іди, я відповім пізніше, – сказала я і поклала листа.
Потім повернулася до дам, аж слуга прийшов знову і сказав:
– «Якщо немає відповіді, то віддайте мого листа», – просив передати То-но чюджьо.
