Читать «Замогильні записки» онлайн - страница 13

Один моряк, вийшовши з церкви після урочистого богослужіння, знову вирушав у море, готовий битися з бурями, інший тим часом повертався з плавання, і за провідну зірку йому правила освітлена баня церкви: таким чином, релігія й небезпеки постійно оточували мене, і в думці моїй одне назавжди зв’язалося з іншим. З самого народження я чув розмови про смерть. Вечорами вулицями ходила людина з дзвіночком, сповіщаючи християн, аби вони молилися за одного зі своїх новопреставлених братів. Майже щороку на моїх очах гинули кораблі, і, коли я грався на піщаних обмілинах, море викидало мені під ноги трупи чужоземців, що загинули далеко від батьківщини. Пані де Шатобріан говорила мені, як свята Моніка своєму синові: «Nihil longe est а Deo» – «Для Бога немає нічого далекого». Моє виховання було довірене Провидінню: воно не поскупилося на уроки.

Відданий під опіку Богородиці, я знав і любив мою заступницю, шануючи її як свого ангела-хранителя: дешевий образок, що його купила мені добра тітонька Вільнев, було прикріплено чотирма кнопками над узголів’ям мого ліжка. Мені слід було б жити в часи, коли до Марії промовляли так: «Покірлива владичице неба і землі, мати милосердя, джерело всякого блага, що носила в своєму дорогоцінному чреві Ісуса Христа, прекрасна і найпокірливіша владичице, Вам дякую і до Вас звертаюся».

Перше, що я вивчив напам’ять, була пісня, складена матросами; починалась вона такими словами:

Зглянутись на мене ДівуЩирим серцем я молив:Захисти мене од гнівуЗбурених морських валів.Стріну смертну я годинуЗ молитвами на устах:Лиш блаженну дай кончину,Простели у небо шлях.

Пізніше я чув, як співають цей гімн під час корабельної аварії. Я до сьогодні повторюю ці бездарні віршики з такою ж насолодою, як вірші Гомера; мадонна в неоковирному вінці й синьому шовковому платті з срібною торочкою викликає в мені більше благочестя, аніж мадонна Рафаеля.

Якби ця мирна «Зірка морів» могла вгамувати бурі мого життя! але мені з самого дитинства судилося життя, повне тривог; доля моя уподібнила мене арабській пальмі: ледве стеблинка моя пробилася крізь скелю, як на неї налетів дужий вітер.

‹Товариш дитячих ігор Шатобріана Жеріль; їхнє проводження часу›

6

Лист пана Пак’є. – Дьєпп. – Зміни в моєму вихованні. – Весна в Бретані. – Історичний ліс. – Пелагічні рівнини. – Захід місяця над морем

Дьєпп, вересень 1812 року

4 вересня 1812 року я одержав листа від префекта поліції пана Пак’є: