Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 69

Галя насилу стримала сміх, завваживши, як цей «кавалер Залізного хреста» раптово забув про свої здобуті в боях права й покірно схилив голову.

Мати здивувалася з Галиної сміливості, а ще більше з того, як швидко цей бундючний німець забув про свій гонор, як притихли вояки, котрі ще хвилину тому ладні були перекинути хату догори дном.

— Як ваше ім’я, фройляйн? — чемно спитав капітан.

— Галя.

— Красиве, дуже милозвучне ім’я. Фройляйн Галю, скажіть своїй матері, що за наказом командира есесівської дивізії від сьогоднішнього дня у вашому домі житимуть один обер-лейтенант і один солдат.

Коли Галя пояснила, чого хочуть ці непрошені гості, мати обурилась:

— Як, вони хочуть мене з дочкою вигнати на вулицю? Та як вони сміють? Я зі своєї хати нікуди не піду. Ідіть і перекажіть це своєму старшому…

Капітан, може, всього, що сказала мати, й не второпав, але зрозумів, що вона не згодна з їхнім рішенням. Галя стриманим тоном переклала материні слова.

— Знаєте що, фройляйн Галю,— відповів капітан.— Наказ є наказ, і його, хочеш чи ні, треба виконувати. Втім, я доповім пану полковникові, що ви володієте німецькою мовою, можливо, він погодиться залишити одну кімнату для вас із матір’ю. До того ж нам потрібна хороша перекладачка.— Він витримав паузу, намагаючись вгадати, яке враження справили на неї ці слова, потім спитав прямо: — Ви хочете працювати на велику Німеччину?

Галя мовчала — обмірковувала, як йому відповісти. Будь-яке необережне слово могло ускладнити їхнє з матір’ю становище.

— Ну то як? — перепитав капітан.— Я чекаю вашої відповіді, фройляйн Галю.

Вона подивилася на матір, потім на фельдфебеля і, нарешті, кивнула головою на знак згоди. Потім сказала спокійно:

— А чого б і ні. Ще більше вдосконалю свої знання з німецької, матиму розмовну практику, чи не так?

Капітан лишився задоволений такою відповіддю.

— Чудово, чудово, я так і доповім панові полковнику,— усміхнувся він і, подавши знак солдатам, рушив до дверей.— До зустрічі, фройляйн Галю…

За ним, вдоволено усміхаючись, вийшов фельдфебель, а потім і солдати.

— Що він сказав, Галю? — спитала мати, коли вони залишилися самі.

— Пообіцяв попросити свого командира, щоб нам залишили одну кімнату. І навіть запропонував мені працювати в їхньому штабі.

— Як працювати? — здивувалася мати.

— Їм потрібний перекладач.

— Ох, не знаю…— похитала мати головою.— Дивися, Галю, ти вже не маленька, не хочу тебе відраджувати, але щоб не помилилася… Будь обережна, ще раз тобі кажу, бо з ними жарти погані.

— Знаю, мамо.

— Що тобі ще порадити, доню… Дивися, щоб перед людьми не було соромно, бережи своє добре ім’я.

— Про це не турбуйся, я пам’ятаю, якого я роду. Тому й погодилася працювати в німців, що маю з ними свої рахунки…

* * *

Того ж дня Галю покликали в штаб дивізії. Там її чекала така несподіванка, що вона ледве опанувала собою, аби не виявити своїх почуттів.