Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 52

Усі бійці розвідувального відділення, як один, ступили два кроки вперед.

— Похвально,— всміхнувся задоволений лейтенант.— Але треба тільки шестеро… Ну, добре, старший сержант сам визначить, хто піде.

Аршавір, побачивши, що командир відділення його поминув, відійшов до вибраних солдатів.

— Товаришу молодший сержант,— звернувся до нього лейтенант Капустін.— Ваша рука ще не загоїлася, як же ви…

— Вже не болить, товаришу лейтенант.

Капустін і Хмельницький перезирнулися.

— Ну, добре, хай буде шостим,— сказав командир відділення.— У Мкртчяна часом одна рука варта п’яти.

Капустін похитав головою, та зрештою погодився. Командир роти підійшов до відібраних бійців, оглянув про всяк випадок бойове спорядження кожного — дві гранати, кинджал, пістолет, мотузка…

Усі зодягли коричнево-зелені маскувальні халати. Потім старший сержант Хмельницький, єфрейтор Пархоменко та рядовий Таганашвілі здали на збереження свої партійні квитки, а молодший сержант Мкртчян — комсомольський. Командир роти зібрав також у всіх документи, листи, фотографії, в Аршавіра взяв медаль «За відвагу». Тоді уточнив їхнє завдання.

— Необхідно з’ясувати, яке угруповання противника, які у нього види зброї, визначити розташування окремих військових частин. Було б чудово,— наголосив лейтенант Капустін,— якби трапилася можливість захопити «язика». Не забувайте, однак, про обережність і злагодженість у діях. Міра небезпеки тут неабияка. Зрозуміло?

— Так точно!

— Запитання будуть?

— Ні!

— Ну, тоді щасливої вам дороги,— сказав командир роти й потис усім руки.— Вертайтеся живі-здорові.

…Ніч була темна, хоч око виколи.

Розвідники щойно пройшли «нейтральну» зону, коли з ворожого боку раптом шугонула в небо освітлювальна ракета. Всі притислися до землі, знерухоміли. Услід за ракетою обізвався кулемет, пролунала коротка черга.

Як тільки ракета погасла, бійці якусь хвилину почекали, а потім поповзли вперед. Знов зацокотів кулемет. Цього разу надовше й прицільніше, Аршавіру здавалося, що кулі ледь не черкають по ньому. Він припав до землі. Невже їх помітили? «Не може бути,— подумав Аршавір.— Але як же це сталося, що вони, гади, луплять по мені, наче по мішені? Невже ж отут і кінець? Ні, не хочеться помирати так нагло…»

Засвистіли трасуючі кулі, ніби викреслювали вогненну межу між життям і смертю. Аршавір, відставши од товаришів, завмер на землі нерухомий…

* * *

Коли розвідники пройшли небезпечну зону, старший сержант Хмельницький зібрав усіх докупи, потім, занепокоєно озираючись, спитав:

— Де Мкртчян?

Ніхто не знав. Зникнення Аршавіра для всіх було несподіванкою.

Мовчки вслухалися в ніч. Вдивлялися в темряву, аж в очах різало.

— Я піду пошукаю,— порушив мовчанку Олесь Пархоменко.

— Пізно,— похмуро кинув Хмельницький.— Все одно нічим не зможемо допомогти… Всяке зволікання може провалити операцію. Нам якомога швидше треба відійти від цього небезпечного місця. Бо якщо вони щось помітили, то… Аршавіра пошукаємо, коли повертатимемося.