Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 54

— Отже, товаришу старший сержант, як нам розуміти зникнення твого бійця? — відразу почав командир батальйону.— Якби він був убитий, ви знайшли б його по дорозі назад, так?

— Так,— кивнув Хмельницький.

— А якби його поранило і він потрапив до рук ворога, то те місце німці неодмінно взяли б під нагляд, і ви, повертаючись назад, наскочили б на засідку. Логічно?

— Так, товаришу командир батальйону,— відповів старший сержант.

— Отже, залишається зробити висновок, що Аршавір Мкртчян добровільно перейшов на бік ворога.

Хмельницького аж у холодний піт кинуло. Він і думки не припускав, що його найкращий боєць міг бути дезертиром, зрадником… Ні, ні, не може бути! Людина, здатна на дезертирство й зраду, ніколи не діяла б так самовіддано, як Аршавір… Хоча б і тоді — під час переправи. Невже капітан Бобров забув про його подвиг? Забув, що й сам він завдячує Мкртчяну, можливо, навіть своїм життям…

Серце Хмельницького стислося від болю.

— Ви, товаришу командир відділення,— заговорив політрук батальйону капітан Балашов,— як людина, яка стоїть найближче до особового складу, мусите добре знати кожного солдата, мусите відчувати, що в кого на думці й на серці, розумієте? Ви комуніст, і треба думати про свою честь, своє обличчя… На фронті за такі недогляди командир мусить ставати перед військовим судом… трибуналом… Ви це знаєте?

— Так, знаю.

— Знаєте й забуваєте. А факт лишається фактом: боєць вашого відділення зник. Найвірогідніше, що він перейшов до ворога. Чим ви доведете, що це не так, що Мкртчян не зрадник?.. Нічим! І ви, між іншим, так чи інакше, але причетні до цього злочину, якоюсь мірою його співучасник.

Хмельницький мовчав.

На хвилю залягла важка тиша.

— Гаразд,— знову заговорив політрук Балашов, звертаючись до Хмельницького.— Зважаючи на заслуги вашого відділення й особливо на те, що вам вдалося зробити цієї ночі…— він подивився на командира батальйону й начальника штабу, потім, зустрівши їхні схвальні погляди, провадив далі,— цього разу ми пробачимо вам і велику помилку, товаришу старший сержант. Не будемо віддавати під трибунал.

Хмельницький важко перевів подих.

— Але назавжди запам’ятайте усе, що ми тут говорили, і хай це буде для вас урок. Пильність і ще раз пильність, зрозуміло?

— Так точно, товаришу капітан,— виструнчився Хмельницький.

— Між іншим,— сказав капітан Балашов,— щойно вийшов свіжий номер нашої дивізійної газети, але ми не можемо дати її солдатам, бо там надрукована хвалебна стаття про Мкртчяна. Ще й фото його вмістили.

— Жаль,— зітхнув командир батальйону Бобров.— Хто знав, що так воно вийде.

— А зараз ви вільні, можете йти,— звертаючись до лейтенанта Капустіна й старшого сержанта Хмельницького, уже спокійнішим тоном сказав капітан Балашов.

* * *

О другій годині дня над Соснівкою знову з’явилися ворожі літаки й почали бомбити село. Наші зенітки, замасковані поміж дерев, негайно відкрили вогонь. Снаряди вибухали все ближче й ближче до літаків, нарешті один із них спалахнув і, тягнучи за собою хвіст чорного диму, полетів із страшенним свистом униз навскоси аж у поле. За мить звідти долинув до села потужний вибух.