Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 53
Мнацакан Варданович Тарян
Розвідники рушили далі й незабаром розчинилися в густій пітьмі.
…Було близько четвертої години ночі. Група старшого сержанта Хмельницького, виконавши бойове завдання в тилу ворога, поверталася лісом у свою частину. Давалася взнаки втома.
— Оголошую перепочинок на двадцять хвилин,— сказав Хмельницький.— А ти, Сахаров, розвідай із Сидоренком, що там на шосе робиться. Коли щось помітите — подай знак.
— Єсть, товаришу командир відділення.— Сахаров разом із Сидоренком пішли до шосе.
Ніч трохи посвітліла. Зрідка з-за хмар випливав місяць, і тоді довкола ставало ще видніше.
Тільки-но дійшли до дороги, як почулося приглушене торохтіння мотоцикла.
— Сидоренко, за мною! — смикнув товариша за рукав Сахаров, і вони швидко відбігли за густі кущі. Тут залягли, вибравши таку місцину, щоб добре видно було дорогу. Мовчки дослухалися до шуму мотора.
— Наближається,— вдоволено прошепотів Сахаров.— Спробуємо взяти «язика».
— Так, зараз подам сигнал, аби хлопці підійшли ближче,— схвильовано мовив Сидоренко.
— Не треба, ми самі… Слухай мій наказ.
Вдалині вигулькнуло з темряви бліде світло фари. Воно наближалося.
— Сидоренко!
— Слухаю.
— Коли мотоцикл порівняється з нами, ти бери на мушку скати, а я мотоцикліста. Зрозумів?
— Єсть,— відповів Сидоренко і зручніше вмостився на своєму місці.
Крім мотоцикла, на шосе не видно було більше нічого.
Мотор торохтів усе ближче, і так само ближчало, стрибаючи по дорозі й кущах, жовте світло фари.
Мотоцикл був з коляскою, і в колясці сидів ще один гітлерівець.
Відстань скорочувалася. П’ятдесят метрів… тридцять… двадцять… десять… п’ять…
— Вогонь! — скомандував Сахаров.
Ударили короткі автоматні черги, мотоцикл крутнувся, полетів у кювет й перекинувся, накривши вбитого мотоцикліста й того, хто сидів у колясці. Гітлерівець ще хотів був витягти пістолет, намацував кволими пальцями кобуру, але спізнився. Сахаров умить опинився поруч і прикладом вдарив його в потилицю. Права рука фашиста обвисла, голова впала на груди. При світлі місяця видно було, яка їм птаха попалася,— на плечах блищали погони майора.
Хмельницький з хлопцями вибігли з лісу тоді, коли Сидоренко вже зв’язав майорові руки за спиною, а Сахаров тим часом обшукував його.
— Молодці,— похвалив старший сержант.— Я вже й не сподівався, що така здобич попадеться. Ну, ви його забирайте, а ми швиденько затягнемо в ліс мотоцикл — заметемо сліди. Швидше, хлопці, бо німці з хвилини на хвилину можуть сюди наскочити — добряча стрілянина була…
Розвідники поверталися тією дорогою, де загубили Аршавіра. Але не знайшли навіть його слідів.
* * *
У штабі батальйону дуже зраділи тому, що разом з цінними даними розвідники захопили «язика», та ще й такого високого чину. Проте так і лишилося загадкою, куди ж міг безслідно щезнути молодший сержант Мкртчян.
Про те, що сталося, командир відділення повідомив лейтенантові Капустіну, а той у свою чергу доповів командирові батальйону капітанові Боброву. І от командир батальйону покликав до себе лейтенанта Капустіна та старшого сержанта Хмельницького. Були тут і начальник штабу старший лейтенант Хлєбников, і політрук батальйону капітан Балашов.