Читать «Путівник по галактиці для космотуристів» онлайн - страница 25
Дуглас Ноель Адамс
Удар виявився настільки жорстоким, що свідомість Артура відключилася. Коли він прийшов до тями, то зрозумів, що кличе матусю.
І враз він скочив на рівні ноги.
— Форде!
— Га? — Форд підвів голову.
Він сидів у кутку й наспівував про себе. Що найбільше втомлює у космічних мандрах — так це проходження гіперпростору.
— Ти говорив, що працював над новим виданням цієї книги. На Землі ти теж займався збиранням матеріалу?
— Так. Мені вдалося дещо розширити стару статтю довідника.
— Що там було про нас написано?
— Будь ласка, — Форд простягнув «Путівник».
Артур марно намагався вгамувати тремтіння в руках. Він набрав потрібний код. Екран спалахнув і почав висвітлювати інформацію. Артур закляк.
— Але тут немає потрібної статті! — вигукнув він.
— Дивись уважніше, — кинув Форд через плече. — Внизу сторінки, після ЗЕЛУМБІДІС — ЕКСЦЕНТРИЦИЦЬКОЇ ДІВИ З ЕРОТИКОНА VI.
Артур прийняв до уваги пораду Форда. І… не повірив своїм очам.
— Що таке? СУМИРНІ? І все? СУМИРНІ? Одне слово!
— Слухай, — сказав Форд, знизуючи плечима, — у Галактиці 1000 мільярдів зірок, а кількість бітів у сто разів менша. Потім, про Землю більше знати й не потрібно.
— О Боже! Форде, я сподіваюсь тобі вдалося доповнити статтю.
— Так, мені вдалося умовити редактора. Він погодився на розширення статті. Звичайно, він дуже урізав мій матеріал, але й то — хвалити Бога.
– І який же тепер вона має вигляд?
— У ЦІЛОМУ СУМИРНІ, — відповів Форд, зашарівшись від задоволення.
— У ЦІЛОМУ СУМИРНІ? — зойкнув Артур.
— Що за галас?
— Це я кричу, — вигукнув Артур.
— Ні! Не ти, — прошепотів Форд. — Здається, ми вляпалися.
За дверима почулися кроки.
— Дентразі? — перейшов на шепіт Артур.
— Ні, вони не носять взуття на залізних підборах.
— Хто ж це?
— Якщо пощастить, то вогони одразу викинуть нас за борт.
— А якщо ні?
— Якщо ні, — Форд спохмурнів, — і капітан не жартував, відносно того, що він прочитає нам свої вірші, то…
РОЗДІЛ 7
За якістю вогонська поезія посідає у Всесвіті третє місце з кінця. Друге місце стійко утримують ацготи Крії. Коли перший поет Крії — маестро Хрюканос Вітроутробний закінчив декламувати поему «Ода грудочці шпаклівки, яку одного прекрасного ранку я знайшов у себе під пахвою», четверо слухачів померли від внутрішнього крововиливу. Президент Середньогалактичного Комітету Красних Мистецтв вижив лише завдяки тому, що своєчасно встиг перегризти собі одну з ніг. Хрюканос, як повідомлялось, був «розчарований» прохолодним прийомом. Він приготувався приголомшити публіку двадцятитомною епічною поемою «Мої улюблені банні бульки», але трапилось непередбачене. Збунтувався його власний шлунок. Пряма кишка, рятуючи життя й цивілізацію, зав’язалась вузлом на артеріях, що живлять мозок.
Найбридкіші ж віршики з усіх, які будь-коли були написані, зникли разом із своїм творцем — Паулою Ненсі Мільстоун Дженнінгс (м. Грінбридж, графство Есекс, Англія) — при знищенні планети Земля.
Простетник Вогон Джелтц повільно розтяг вуста у подобі посмішки. Він посміхався так ретельно зовсім не з бажання створити ефект. Просто забув послідовність м’язових зусиль. Він уже трохи розслабився після того, як нагримав на полонених для профілактики, і тепер почувався значно краще. Крім того, на нього очікувала маленька розвага.