Читать «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер» онлайн - страница 7

Сергій Оксеник

— Та на дачі треба трохи лад навести. З мене могорич.

— Само собою, — відповів Тихолоз і пішов у хащі стелажів збирати все необхідне.

Уперше в житті Губченко побачив, як Тихолоз видав за списком усе, що в нього просили. Він здивувався, але не дуже. Костянтин Остапович — теж людина, тож розуміє, що таке сьогодні, з цими цінами, робити ремонт. Могорич, звичайно, він поставить. Але не тільки. Він поставить такий могорич, на який Тихолоз навіть не сподівався. Губченко зробить Тихолоза першим.

Ремонт не закінчується ніколи

Треба знати Губченка, щоб зрозуміти, чому він так довго ремонтував ту кімнатку. Взагалі-то прибрати, забетонувати пацючий лаз, наклеїти шпалери й пофарбувати підлогу — діло нехитре й недовге. Це кожному зрозуміло. Кожному — тільки не Губченку. Бо спочатку слід було зробити кімнату легкодоступною. Необхідно було забезпечити надійний і від усіх прихований вхід.

Найменше йому хотілося, щоб хтось про цю комірчину довідався. Таку знахідку віддавати він не мав наміру. Всі війни на землі (чи майже всі) велися за землю, за територію, за життєвий простір. Губченко не хотів ні з ким воювати, він просто хотів володіти цим чарівним закапелком. Навіщо? Бо хотів. Це по-перше. А по-друге, бо кращого місця для складання МГ й придумати годі.

Робота над шафою тривала цілий місяць. Не можна було допустити, щоб шафа привернула увагу хай рідкісних у цих стінах, але цілком імовірних співробітників. Відкриття входу мусило бути легке, безшумне, швидке, і — головне — застраховане від несподіванки. Щоб не було, як у тих ідіотських фільмах: думає-гадає герой, нічого не виходить, уже й смерть близько; потім випадково спирається плечем на вирізьблену з каменя троянду — і важка стіна зі скреготом відсувається, розкриваючи запавутинений вхід (чи вихід). Коли Губченко бачив такі кадри, його просто до сказу доводила недоумкуватість героїв. Там же з першого погляду зрозуміло, де шукати потайну кнопку чи важіль, чи що там іще може бути.

Ускладнювало роботу й те, що спершу все треба продумати, зробити креслення, виготовити окремі вузли й частини, й тільки потім дуже швидко зібрати всю конструкцію, щоб ніхто з випадкових зайд не застав його за роботою й не помітив змін в інтер’єрі.

Нарешті цей етап лишився позаду. Почалося вже легше: провести електрику до заповітного закапелка, зробити там ремонт. На цьому етапі найважче довелося з витяжкою. Ясна річ, у невеличкій кімнатці без вікон і дверей довго не попрацюєш — там збереться стільки вуглекислого газу, що так у ній назавжди й залишишся, як один безумний винахідник із книжки улюбленого в дитинстві письменника. Придумав бомбу з вуглекислим газом, вона мимохіть вибухнула, й він завмер назавжди за стіною з велетенського збільшувального скла. Та зрештою й витяжка була готова — дуже дотепна й зовсім непомітна ззовні.

А потім почалося: з кожним днем роботи над МГ доводилося прилаштовувати верстак, верстати, стенди… Все це ніяк не могло вміститися в комірчині, більшу частину якої займала прозора капсула. Губченко намагався виготовляти деталі в різних місцях — і так, щоб ніхто не здогадався, навіщо такий несподіваний профіль потрібен. Щось робив на дачі, щось в інститутських майстернях.