Читать «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер» онлайн - страница 6

Причому пунктуальність — не дуже добра риса для комірника. Адже в пунктуальної людини все завжди лежить на своєму місці, все оприбутковане, все збережене й доглянуте. В цьому й небезпека. Уявіть, що комірник пішов у відпустку. Всі люди ходять у відпустку принаймні раз на рік. А без комірника інститут місяць не проживе. Це без директора можна прожити місяць. Та й без науковців, як нині з’ясувалося, теж можна обійтися.

У них в інституті навіть ходив такий анекдот: іще за радянських часів, коли люди справді тут займалися наукою, коли найкращі сили ще не втекли за кордон, коли однією з найголовніших державних вимог було дотримання виробничої дисципліни, а другою (чи першою?) — режимної секретності. Тоді, побачивши, що наукові співробітники не сидять по своїх лабораторіях, а тиняються коридорами, стовбичать у перекурнях і правлять теревені, директор закупив двох тигрів і випустив їх в інститутські коридори, щоб люди повернулися до роботи. І все воно було б добре, якби один із тигрів не з’їв прибиральницю тітку Параску. Розібралися, з’ясували все, засудили тигра, посадили в зоопарк. Прийшов другий звір його провідати й каже:

— Дурень ти дурень. Придумав кого з’їсти — тітку Параску! Я от щодня по науковому співробітнику з’їдаю — ніхто й не помічає.

Так само й без Тихолоза, як без прибиральниці. Йде він у відпустку, на його місце саджають тимчасово когось із лаборантів — хто не встиг відкрутитися, і той працює.

Підміняти Тихолоза дуже просто — у нього все на місці, кожен бовдур розбереться. Тож неминуче може виникнути запитання: а чим же цей Костянтин Остапович такий цінний, що за нього треба так триматися? Зворотний бік пунктуальності.

Може, й вижив би його хтось, якби нагодився охочий на це місце. А на таку посаду хто ж претендуватиме! Щодня на роботі, на виду. З ранку до вечора треба сидіти в коморі. Подібний режим і раніше в наукових інститутах був не до шмиги — для наукового співробітника головне вчасно виконати планову тему, а не стирчати на робочому місці. А коли почалися зміни парадигм (це так Тихолоз казав), то й поготів. Не кажучи вже про зарплату: вона навіть не смішна. Хто за такі гроші сидітиме з дев’ятої до шостої в інституті? Ніхто. Та й місць у відділах і лабораторіях на всіх немає. Працівників більше, ніж стільців у кабінетах.

Коли Губченко прийшов до Остаповича з заявкою (директор підписав не читаючи, що не могло не потішити нашого героя), Тихолоз тільки пробіг очима по списку й осміхнувся. Губченко зрозумів, що викритий. Справді, як пояснити необхідність шпалер, клею, фарби для підлоги та цементу, він не знав.

— Ремонт удома затіяв?

І Губченко вхопився за цю підказку.