Читать «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер» онлайн - страница 3

— Нам ваших порад не вистачало! — розкричалася Ганна Іванівна.

Вже дорослий, Губченко розумів, у яку халепу вона тоді вскочила. Як тепер пояснити сусідам, що з їхнього дитсадка діти завиграшки можуть утекти, як тепер повідомити батькам, що вони, педагоги, й гадки не мають, де ці діти можуть бути?..

Нашорошивши вуха, Оля дивилася просто перед собою мовби незрячими очима й механічно клювала смородину Стартановичів. Їй і на думку не спало запропонувати Губченку. Та й не могла вона цього зробити — вона його знала як облупленого. Два роки вже живуть через дорогу, два роки практично нерозлучні — ні вдома, ні в садку.

І тоді Губченко збагнув, що люди бувають різні. Що Зінаїда Вартанівна — зовсім не така, як Оля. І Ганна Іванівна не така. Навіть Шинкарчучка — і та не така. І тоді ж він вирішив, що ніколи більше не піде до дитсадка.

Це було дивне рішення. Він чудово розумів, що нікуди не дінеться. Мама працює, батько — тим більше. Залишатися йому ні з ким. І ніхто його самого вдома не залишить. Його вмовлятимуть, битимуть, лякатимуть і зрештою силоміць потягнуть до садка. А Зінаїда Вартанівна солодко усміхатиметься йому зареваному й грудним голосом воркотітиме:

— Ну, що ж ти! Ну, зразу сказав би, що не п’єш компоту. Хіба ж нам важко було б чаю чи що тобі зробити…

І тут же перейде на залізний тон, широко розкривши великі круглі очі:

— Ви ж знали, Ганно Іванівно! Ви ж могли попередити? Чи не знали?..

Ганна Іванівна холонутиме під її поглядом, наче зацькована миша, а мама не знатиме, куди очі подіти від сорому. Вона залишить його й побіжить на роботу, розмазуючи по щоках сльози й пудру «Рошель», мало не втрапивши під таку рідкісну на ті часи полуторку на Веселинівській…

Усе це Губченко знав. І тому вирішив, що він, звичайно, піде в дитсадок і не влаштовуватиме всіх цих випробувань для себе й мами… Але його самого там не буде. Там буде тільки його оболонка, тільки та його частинка, яка є слухняним хлопчиком. А сам він буде тим часом там, де схоче.

Це було поворотне рішення. Воно визначило все Губченкове життя.

МГ

За цим же правилом він учився в школі, в університеті, так само свого часу одружився, і дружина мала за чоловіка лише якусь частку Губченкового Я.

В інституті, де він працював, його знали як талановитого інженера й дослідника (досить рідко поєднувані риси), і цього співробітникам було достатньо. У видавництві його знали тільки як письменника, не підозрюючи про інше, наукове, життя свого автора. Та й навіщо — книжки розходяться, прибуток є, за гонорари письменник не бореться: скільки заплатили, стільки й гаразд… Він був чемний, чуйний, вихований — усім навколо цього вистачало, й більшого від нього не чекали. У школі, щоправда, виникали проблеми — адже Губченко був чудовою (з погляду вчителів) кандидатурою на різноманітні громадські клопоти: то голови ради загону, то старости, то делегата на зліт, конференцію, олімпіаду чи ще якесь збіговисько. Але то все було не так і обтяжливо, Губченко сприймав це як іще один відтінок того самого кольору. Він був слухняним хлопчиком, мав певні вигоди з того, тож мусив виконувати й деякі обов’язки.