Читать «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер» онлайн - страница 10

Але прийшовши дванадцятого числа до своєї лабораторії й переконавшись у тому, що нікого зі співробітників на робочому місці немає й не передбачається, він відчув, що руки йому тремтять і в голові паморочиться. Сьогодні. Зараз. От безпосередньо за кілька хвилин!

Губченко запустив руку під шафу, із зусиллям відсунув убік поперечну планку, на якій мусило триматися дно, пригнічене центнерами протоколів, планів і звітів, і натиснув на сховану під планкою крихітну кнопку, дуже схожу на звичайний сучок у дошці. Тобто вона була б дуже схожа, якби хтось міг зазирнути під шафу.

А потім він легко, однією рукою, підняв увесь вміст шафи — разом з теками й поличками. Немов шухлядка сірникової коробки, вона висунулася під стелю. На її місці виявився вхід до комірчини — просто крізь шафу, ніби під тріумфальною аркою. Губченко натиснув на важіль — колишню ручку перемикання передач із «Жигулів», — і вміст шафи майже беззвучно повернувся на своє місце.

Перед ним, займаючи добру половину комірчини, стояла прозора плексигласова капсула майже в людський зріст заввишки, й сто п’ятнадцять сантиметрів завширшки. Габарити МГ мали величезне значення. Губченко від самого початку спланував, що в разі найнесподіванішої необхідності капсулу можна буде вивезти з комірчини через той самий отвір у шафі. З цією ж метою він поставив МГ на колеса, бо сам її підняти не зміг би ні за яких умов, а покладатися на чиюсь допомогу не мав права навіть у разі найнесподіванішої необхідності.

Він дістав із кишені джинсів звичайнісіньку комп’ютерну флешку й устромив її у звичайнісінький USB-порт. Машина загула з приклацуванням — ніби загорілася звичайна неонова лампа. З бокової кишені піджака, такого недоречного в цю спеку, Губченко видобув звичайнісінького дисковода для дискет 3,5 і під’єднав його до сусіднього USB-порту. Дисковод розкрився, немов портсигар, і в ньому засвітилася зеленими вогниками панель управління. Він набрав на крихітній клавіатурі слово «Тихолоз», увів його в пошукову систему, а потім надрукував цифри: «+100.000.00.00.00». Це зовсім не означало ста мільярдів, але — погодьтеся! — справді кругле число.

— Поїхали! — патетично процитував Губченко й заплющив очі.

Тектонічні явища

Він нічого не відчув. Ніяких перевантажень, запаморочення в голові, ніяких різнокольорових спіралей перед опущеними повіками, ніяких «космічних» звуків — узагалі нічого.

Губченко розплющив очі, і його засліпило яскраве сонце, що хизувалося на дивовижно блакитному небі. Тільки здавалося, сонце світить не лише з неба, і небо не лише вгорі. Він прикрив очі рукою й почекав, доки вони звикнуть до такого палючого світла. Не було ніяких звуків — навіть гудіння МГ. Відвів руку й побачив, як просто на нього мчить на величезній швидкості ще одне сонце. Поки Губченко зрозумів, що це не сонце, а тільки його відображення в поверхні чудернацького автомобіля із дзеркальним покриттям, було пізно робити якісь рухи. Машина пролетіла просто крізь нього.