Читать «Пентаграма» онлайн - страница 205

Патрульна машина звернула на гравійну доріжку і стала біля будинку. Ракель чекала їх на ґанку.

Перегнувшись через Олега, Харрі відчинив двері. Хлопчик вистрибнув і побіг до матері.

Мьоллер і Харрі сиділи й дивились, як вони мовчки стоять, обнявшись.

У Мьоллера задзеленчав мобільний телефон. Він двічі сказав у трубку «так», один раз «єсть» і прибрав телефон у кишеню.

– Беата. У сміттєвому ящику в дворі будинку Барлі знайшли мішок із повною екіпіровкою велокур’єра.

– Гм…

– Буде справжнє пекло, – вів далі Мьоллер. – Усі хочуть увірвати від тебе шматочок, Харрі. Акерсгата, НРК, ТВ-2. Й іноземці теж. Уявляєш, про велокур’єра-маніяка чули вже навіть в Іспанії. Ну та що я тобі розповідаю. Ти ж через таке вже пройшов.

– Переживу.

– Переживеш. Знаєш, у нас же є кадри всіх подій у гуртожитку. Ось тільки не розумію, як це Танген примудрився в неділю ввечері ввімкнути апаратуру в своєму автобусі й, забувши її вимкнути, поїхав до себе в Хьонефос. – Мьоллер із підозрою подивився на Харрі, але той нічого не відповів. – Ти просто щасливчик, у нього на жорсткому диску вистачило місця на декілька діб запису. Неймовірно. Виходить так, ніби все спланували заздалегідь.

– Майже, – пробурмотів Харрі.

– Готується велика внутрішня чистка. Я подзвонив у ОСО і повідомив про діяльність Волера. Ми не хочемо, щоб учасники його «ліги» залишалися служити в поліції. Перша нарада завтра, покладемо цьому край, Харрі.

– Ясно, шеф.

– Мені здається, ти не надто в це віриш.

– Ну… А ви?

– Чому я маю в цьому сумніватися?

– Тому що ви теж знаєте, на кого можете покластись, а на кого – ні.

Мьоллер двічі моргнув, не знаходячи підходящої відповіді. Потім швидко поглянув на поліцейського за кермом.

– Можете трішки почекати, шефе? – Харрі вийшов із машини.

Ракель відпустила Олега, і той зник за дверима. Вона стояла, схрестивши руки на грудях. Коли Харрі підійшов зовсім близько, вона подивилася на його сорочку:

– Ти ввесь промок.

– Ну… Коли йде дощ…

– …я мокну. – Вона сумно всміхнулась і погладила його по щоці. – Тепер усе закінчилося?

– На сьогодні все.

Вона заплющила очі й пригорнулася до нього. Харрі обняв її.

– Він скоро забуде й оговтається, – сказав він.

– Знаю. Каже, що не боявся, бо ти був там.

– Гм…

– Як сам?

– Усе гаразд.

– Справді? Дійсно все закінчилось?

– Закінчилось, – прошепотів їй на вухо Харрі. – Останній день на роботі.

– Добре, – сказала вона.

Вона пригорнулася до нього так міцно, що йому здавалося, ніби вони злилися в одне ціле.

– Наступного тижня піду на нову роботу.

– Це яку ти знайшов через приятеля?

– Так. – Її запах п’янив. – Через Ейстейна. Ти пам’ятаєш Ейстейна?

– Таксиста?

– Так. У вівторок іспит на водіння. Я цілими днями тільки те й робив, що повторював подумки вулиці Осло.

Вона розсміялась і поцілувала його в губи.

– Про що ти думаєш? – запитав Харрі.

– Про те, що ти божевільний.

– Мені пора, – сказав він.

Вона спробувала всміхнутись, але Харрі сказав, що в неї не виходить.

– Я більше не можу. – Вона почала тихенько схлипувати.

– Зможеш, – підтримав її Харрі.

– Я не можу… без тебе.