Отож вони собі ідуть,Несе з торбиною на плечахНову коновочку старий.Спродать би то та молодійКупить хустиночку до речі,Та й за повінчання оддать.О старче праведний, багатий!Не од Сіона благодать,А з тихої твоєї хатиНам возвістилася.Якби Пречистій їй не дав ти руку,Рабами б бідниє рабиІ досі мерли би. О муко!О тяжкая душі печаль!Не вас мені, сердешних, жаль,Сліпі і малиє душою,А тих, що бачать над собоюСокиру, молот і куютьКайдани новиє. Уб'ють,Заріжуть вас, душеубійці,І із кровавої криниціСобак напоять.Де ж подівсьДивочний гость отой лукавий?Хоч би прийшов та подививсьНа брак той славний і преславний,На брак окрадений! Не чуть,Не чуть ані його, ані Месії,А люди ждуть чогось і ждуть,Чогось непевного. Маріє!Ти, безталанная, чогоІ ждеш і ждатимеш од БогаІ од людей Його? Нічого,Ніже апостола того,Тепер не жди. Тесляр убогийТебе повінчану ведеВ свою убогую хатину.Молися й дякуй, що не кинув,Що на розпуття не прогнав.А то б цеглиною убили —Якби не вкрив, не заховав!В Єрусалимі говорилиТихенько люде, що стялиУ городі ТиверіадіЧи то якогось розп'ялиПровозвістителя Месії.– Його! – промовила Марія,І веселесенька пішлаУ Назарет. І він радіє,Що наймичка його неслаВ утробі праведную душуЗа волю розп'ятого мужа.Ото вони собі ідуть,Прийшли додому. І живутьПовінчані, та не веселі.Тесляр колисочку дебелуМайструє в сінях. А вона,Пренепорочная Марія,Сидить собі коло вікнаІ в поле дивиться, і шиєМалесеньке сороченя —Комусь то ще?– Хазяїн дома? —Надворі крикнуло. – УказОд кесаря, його самого,Щоб ви сього дня, сей же час!Ви на ревізію у город,У город Віфлієм ішли. —І зник, пропав той тяжкий голос.Тілько руна в яру гула.Марія зараз заходиласьПекти опрісноки. Спекла,В торбину мовчки положилаІ мовчки за старим пішлаУ Віфлієм. – Святая сило!Спаси мене, мій Боже милий! —Тілько й промовила. Ідуть,Сумуючи, собі обоє.І вбогії перед собоюКозу з козяточком женуть,Бо дома ні на кого кинуть.А може, Бог пошле дитинуВ дорозі; от і молокоСердешній матері. СкотинаІде, пасучися; рядкомІдуть за нею батько й матиІ починають розмовлятиПоволі, тихо. – СеміонПротопресвітер, – Йосип мовив, —Такеє-то пророче словоСказав мені. – Святий закон!І Авраама і Мойсея!Возобновлять мужі єсеї.І каже, поти не умруПоки Месію не узрю! —Чи чуєш ти, моя Маріє?Месія прийде! – Вже прийшов,І ми вже бачили Месію! —Марія мовила.НайшовОпріснок Йосип у торбині,Дає та й каже: – На, моя дитино,Поки що буде, укріпись,До Віфлієма не близенько;Та й я спочину. Утомивсь. —Та й сіли на шляху гарненькоПолудновать. Отож сидять,А сонце праведне швиденькоДодолу котиться. І глядь!Сховалося, і смеркло в полі.І диво дивнеє! ніколиНіхто не бачив і не чувТакого дива. Аж здрогнувСвятий тесляр. Мітла з востокуНад самим Віфліємом, боком,Мітла огненная зійшла.І степ і гори осіяла.Марія з шляху не вставала,Марія сина привела.Єдиную тую дитину,Що нас од каторги спасла!І Пресвятая, неповинна,За нас, лукавих, розп'ялась!А недалеко край дорогиОтару гнали чабаниТа й їх побачили. Небогу,її й дитяточко взялиІ у вертеп свій принесли,І чабани його убогіЕммануїлом нарекли.
