Читать «Химери Дикого поля» онлайн - страница 186

– Спочатку вбий мене, а потім його, – прохрипіла Понамка. Я подумав, що вона занадто ризикувала. Бо Непийпиво був страшенно розлючений. Але ні, він не вдарив, прибрав шаблю від шиї Понамки.

– Кажи, – у нього був страшний хрипкий голос.

– Треба розіслати джур, щоб ті знайшли, де залізні птахи висадили рабів і зброю. Інші мусять охороняти сараї. Ближні курені мусять надіслати загони сюди, бо думаю, що чужинці спробують захопити Заставу. Та головне прибрати всіх людей з куренів. Бо невдовзі вони будуть знищені.

Непийпиво знову дивився мені в очі.

– Ти ж знаєш, що буде тобі, коли полжив ти? – спитав він тихо.

– Знаю, – кивнув я.

Мовчали. Тут якраз джури пригнали раба. Він був переляканий, здивовано роздивлявся нас з Понамкою.

– Я – Крася, ми з тобою розмовляли у підвалі, – сказав йому і посміхнувся.

– Я ні з ким не розмовляв, ні! – злякався він.

– Як хочеш. Скільки витримають акумулятори у радіостанцій, якщо їх забрати з куренів? – спитав я.

– Як мінімум, кілька годин розмов. А що трапилося?

– Треба, щоб забирали не тільки зброю, а й рації. Тоді всі курені будуть на зв’язку, – сказав я Непийпиву. – Треба віддавати наказ, у нас немає більше часу.

Він дивився на мене, потім на Понамку, потім знову на мене. Вагався. Я сів до стіни.

– Ну все, приїхали, – сказав тихо, бо зрозумів, що Непийпиво мені не вірить.

– Чорт забирай! – крикнув панич і вийшов в ефір. Наказав всім куреням вийти з фортець, прихопивши зброю, рацію та жінок з дітьми.

– Підвальне бидло лишати! – жорстоко наказував Непийпиво, і я скривився. – Виходити рихло!

У ефірі встановилася тиша. Мабуть, чергові не повірили власним вухам, покликали інших паничів, потім просили повторити наказ. Непийпиво повторив.

– Се Непийпиво! Не питайте мене! Не вагайтеся! Отправовуйте! Справа ся на живот та на смерть Січі! Слава Ісусу Кривавому! – кричав Непийпиво.

Наказував відійти від куреня не менше, аніж на версту, сховатися за деревами, щоб не було видно з неба, встановити рацію і чекати наступних наказів.

– Чужинці ознайомили нам брань! – прокричав Непийпиво і вимкнувся. Наказав рабу збирати радіостанцію, сам поспішив до виходу з башти. Крикнув паничам, що треба робити. Ті дуже здивувалися, але в Непийпива був такий авторитет і такий вигляд, що ніхто не спробував сперечатися. З підвалів почали виносити ящики зі зброєю, вантажили рацію. Перші вози виїхали, за ними наступні. Зі стін повідомили, що залізні птахи повертаються. Це гелікоптери. І вони летіли осторонь Застави. Боялися, що по них знову стрілятимуть.

Непийпиво виїхав із Застави одним з останніх. Ми з ним. Їхали до найближчого лісу. Кілька десятків паничів залягли біля пристані на випадок десанту. Ілля налагодив рацію. Непийпиво знову вийшов в ефір. Повторював те, що сказав раніше, наказав відправити озброєні загони до кожного сараю і знайти рабів, яких привезли чужинці. З куреня Яреми доповіли, що не будуть виконувати накази. З куреня Сокири теж. У Горба та Цибулі вагалися. Бо це ж фортеці, хіба можна здавати їх просто так! Непийпиво кричав і погрожував Січовим Судом та стратами за невиконання наказів. Кричав, що всім необхідно вийти з куренів, узяти з собою зброю.