Читать «Химери Дикого поля» онлайн - страница 190
Владислав Івченко
Наступного дня я прийшов на роботу, як завжди, зі смачним обідом для Понамки, який готував на дачі цілий день. Охоронець Петро, коли побачив мене, то дуже здивувався.
– Краснодаре, а де це ви були так довго? І що це з вами? – він здивовано роздивлявся мою сивину, синці та шрами.
– Був у відрядженні. Як тут, все добре? – у деталі я не вдавався, забрав із поштової скриньки купу листів та рахунків і пішов до офісу. Невдовзі туди приїхав наш замовник з «Оклунків-зв’язку» Микола Ігнатович Налімов і ледь руки не цілував, дякуючи за повернення цінного працівника. Звідки саме повернувся співробітник, директор не знав, ми з Іллею домовилися тримати все в таємниці, але заплатив нам за цю справу по повній ставці, ще і з премією. Це було дуже вчасно, бо ТОВ «Хаос» через нашу тривалу відсутність стояло на межі банкрутства.
Років через два я почув і про Бар-Кончалабу, який, уже при новій владі, презентував у Києві свою книгу «Сто чудовиськ України». Не знаю, як він вибрався з ріки Снів, але якось зміг, що і не дивно, бо ж краще за нього ті краї не знав ніхто. Я книгу замовив по інтернету, був там розділ і про паничів, в якому стверджувалося, що Січ пережила повстання рабів та війну з ФСБ, існувала далі, але тепер там з’явився січовий гетьман, яким став Непийпиво. При ньому Січ перетворилася на монархію, нехай і обмежену. Не знав, чи і насправді так було, чи Бар-Кончалаба вигадав. Для мене всі ті пригоди у паничів були страшним сном, про який я волів забути.
