Читать «Блакитний Замок» онлайн - страница 36
Лусі Мод Монтгомері
Звісно, всі його обмовляли. Ніхто й доброго слова не сказав. Переповіли всі старі дикі байки: розтратник-фальшивомонетник-безбожник-втеклий убивця. Все це ґрунтовно проаналізували. Дядько Веллінгтон був страшенно обурений, що такому суб’єкту взагалі дозволено мешкати поблизу Дірвуда. Що собі думає поліція у Порт-Лоуренсі! Якоїсь ночі повбивають нас усіх у власних ліжках. Це ж справжня ганьба, що хтось перебуває на волі після всього того, що він скоїв.
— А ЩО він скоїв? — несподівано спитала Валансі.
Дядько Веллінгтон видивився на неї, забувши, що нею можна не перейматися.
— Усе! Усе! Все скоїв!
— А ЩО саме? — невблаганно допитувалася Валансі. — Що він такого зробив, про що б ви ЗНАЛИ? Ви його завжди осуджуєте, але чи хтось має якісь докази проти нього?
— Я з жінками не сперечаюся, — заявив дядько Веллінгтон. — І мені докази не потрібні. Якщо чоловік роками ховається на якомусь острові в Маскока, і ніхто не знає, звідки він взявся і як живе, то ЦЬОГО достатньо. Знайдіть загадку — і знайдеться злочин.
— Дуже пасує до імені Снайт! — вкинула сестра у других Сара. — Самого імені достатньо, щоб віддати його під суд.
— Я б не хотіла зустрітися з ним у темному провулку, — здригнулася тітонька Джорджіана.
— А як думаєте, що б він з вами зробив? — спитала Валансі.
— Замордував би, — урочисто промовила тітонька Джорджіана.
— Так просто для задоволення? — підкинула їй думку Валансі.
— Атож, — впевнено підтвердила тітонька Джорджіана. — Якщо так багато диму, то й без вогню не обійшлося. Ще коли він сюди приїхав, я вже запідозрила злочинця. Я відчуваю, що він щось приховує, а моя інтуїція рідко мене підводить.
— Кримінальник! Звісно, кримінальник, — запевнив дядько Веллінгтон. — Жодних сумнівів, — тут він зиркнув на Валансі. — Всі кажуть, що він сидів через розтрату. Я в цьому не сумніваюся. А ще кажуть, що він зв’язаний з бандою, яка грабує банки по всій країні.
— ХТО каже? — спитала Валансі.
Дядько Веллінгтон звернув до неї свого наморщеного лоба. Що за злий дух вступив у це вперте дівчисько? Він пропустив її питання повз вуха.
— Виглядає точнісінько як тюремний пташок, — докинув дядько Бенджамін. — Я це відразу помітив, щойно вперше його зустрів.
продекламував дядько Джеймс. Він виглядав надзвичайно задоволеним, що врешті зумів притулити кудись цю цитату. Все життя він чекав на таку можливість.
— Одна з його брів як дуга, а друга — трикутна, — вела своє Валансі. — Це ТОМУ ви вважаєте його таким лиходієм?
Дядько Джеймс звів СВОЇ брови. Зазвичай як дядько Джеймс зводив брови, то це означало кінець світу. Але цього разу все йшло собі далі, ніби й нічого не трапилося.
— Звідки це ТИ так добре знаєш його брови, Досс? — з крихтою підступності спитала Олів. Два тижні тому таке зауваження вкрай засоромило б Валансі, і Олів це знала.
— Атож, звідки? — з притиском спитала тітка Веллінгтон.
— Я двічі його зустрічала й уважно придивилася, — незворушно відповіла Валансі. — Думаю, його обличчя найцікавіше з усіх, які я бачила.
