Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 17

За розмовою друзі й не помітили, як до них підійшов Борислав — рудоволосий хлопець їхнього віку, що також мав у руках лука.

— Зате тобі реготалку твої справно злагодили, — не залишився в боргу Кудряш.

— Що стараєтеся? Боїтеся на Посвяті знеславитися? — криво посміхнувся, а тоді й відкрито заіржав Борислав. — Бачив, бачив нині, як ти, Чеславе, лісом, як той заєць, стрибав.

«Це коли я від Мари йшов. Треба бути обережнішим», — відзначив подумки Чеслав. А вголос якомога спокійніше відповів:

— Випробування покаже, кому сміятися доведеться… А ти-то чого лісом шатуном тиняєшся?

— Я?.. Та так… Справи були… — спершу було зніяковів, а потім невиразно відповів Борислав.

— Ну й у мене справи, — відрізав Чеслав.

Борислав, красуючись і насмішкувато поглядаючи в бік Кудряша, став на мітку для стріляння. А Чеславові ніби між іншим кинув:

— У Мари був? Заборону волхва порушував… — і відпустив тятиву.

Стріла точно вцілила в палицю. Майже відразу її розколола інша, пущена Чеславом.

— А ти не сунь свій веснянкуватий ніс у горщик із чужим молоком, ціліший буде, та й молоко не скисне, — попередив він Борислава.

А пущена Кудряшем стріла знову пролетіла повз, і хлопець пом’янув багатьох дрібних лісових духів.

— Це ж хто такий влучний?

Від лісу, куди тільки-но полетіла очманіла стріла Кудряша, з козубом у руках з’явилася Зоряна. За нею біг чудний Вишата, розмахуючи тією-таки загубленою стрілою.

— Ну от, тільки пом’янув лісову нечисть, а вони вже тут, — їдко підмітив Кудряш, незадоволений появою нових свідків його сорому.

— Чую голос, дай, думаю, гляну: хто на стрільбищі вправляється… Світлого дня тобі, Чеславе. Рідко видно тебе щось… — стрельнула очима в бік хлопця Зоряна.

Чеслав, ледь глянувши в бік дівчини, мовчки кивнув, нібито зосередившись на цілі.

— Ішла б ти, Зоряно, ішла… та не заважала б хлопцям справою важливою займатися, а то тільки збиваєш, під руку словами порожніми кидаючись, — із перебільшеною діловитістю заявив Кудряш.

— Та що ж отут важливого? — намагаючись приховати посмішку, поцікавилася Зоряна. — Прицілюйся та стріляй!

— Вам, дівкам, усе забавою легкою здається, а тут велике вміння та вправність знаєш які потрібні?! Знаєш?! Не жіноча! — Кудряш постарався сказати це якомога суворіше й серйозніше, але від того вийшло ще кумедніше.

— Ой чи?! — зі сміхом перепитала Зоряна.

— А то?! — невдоволенню Кудряша не було меж.

Стріляти йому зовсім перехотілося.

— Не жіноча!.. Не жіноча!.. — Вишата став ганятися за легкокрилою бабкою та викрикувати на різні голоси. — Не жіноча!

— Чеславчику, дай-но свій лук! — задирливо попросила Зоряна, ступнувши до хлопця.

— Ще чого! Не жіночого то розуму справа! — пробурчав невдоволено Чеслав і не дав лук.

Чимало жінок їхнього племені, чиє життя завжди проходить у суворому оточенні лісу, вимушені боротися за своє існування і зі звіром диким, і з людом недобрим, запросто могли впоратися зі зброєю. А були серед них і такі, для кого й лук не був дивом. Але Чеслав не любив, коли торкалися його зброї. А тим більше жінка! У глибині душі він остерігався пристріту чи порчі на своє мисливське спорядження, побоюючись, що воно перестане служити йому справно й втратить влучність. А пристріт — річ не проста! Та й не один він так думав із чоловіків їхнього племені.