Читать «Чеслав. В темряві сонця» онлайн - страница 15
Валентин Тарасов
Чеслав опустився біля Неждани на коліна й, переломивши хліб, простягнув їй половину.
— Візьми, поїж!
Неждана не рушила з місця.
— Візьми, голодна ж.
Неждана обережно взяла хліб і почала їсти. Чеслав теж відкусив від своєї половини. Потім він приніс води в ковші. Неждана пила жадібно, а втамувавши спрагу, простягнула ківш Чеславові.
— Як тебе звати?
Дівчина мовчала. Чеслав, не дочекавшись відповіді, обережно, боячись злякати, доторкнувся до її обличчя й ніжно провів рукою по щоці. Неждана відвернулася.
— Чого мовчиш?..
Неждана мерзлякувато зіщулилась.
— Не бійся мене.
Чеслав наблизився до неї й спробував обійняти, пригорнути до грудей. Дівчина вся напружилася й, відсунувшись до стіни, зіщулилась. Юнак повільно провів по її тілу рукою й доторкнувся до грудей. Дівчина спробувала відсторонитися від нього, ще більше втиснувшись у кам’яну стіну, але Чеслава це не зупинило. Вперши руки в стіни так, що дівчина опинилася між ними, і позбавивши її тим самим можливості вислизнути, він почав шукати її губи своїми губами, гарячими й вимогливими. Та коли знайшов, відчув, що вуста бранки вперто зімкнуті й не відповідають на його нетерплячий поцілунок. Переборюючи її мовчазний опір, юнак опустив чужинку на шкуру й спробував проникнути їй між ноги. Неждана затято пручалася, а коли зрозуміла, що сили нерівні, заплакала.
Відчувши сльози, Чеслав відпустив її. Знову ці сльози! Чомусь, тільки-но вони з’являлися, він почував, що сила й рішучість полишають його. Він сів біля Неждани, опустивши голову й важко дихаючи. Серце рвалося з грудей… У голові гуло… Думки й почуття плуталися… Він хотів її з усією пристрастю юності, але не так, не силою. А як, він не знав.
— Я привів тебе для себе… — крізь зчеплені зуби видихнув він, а потім майже викрикнув зло, з розпачем, майже не усвідомлюючи й не чуючи, що кричить: — І ти будеш зі мною. Будеш! Чого б мені це не коштувало і як би ти не супротивила! Будеш!..
Юнак різко встав і, не дивлячись на дівчину, пішов геть. Він відчував, що якщо зараз не піде, то зробить щось непоправне й непрощенне для себе, для неї… А він не хотів цього. Міг, але не хотів!
Із печери Чеслав уже не вийшов, а вибіг і, нічого не кажучи, пройшов повз Мару.
— Терпіння, хлопче, терпіння! — почув він її голос за спиною.
«Терпіння, терпіння!» — стукало Чеславові в голові дорогою до городища. Але де його було взяти, коли ти ще тільки починаєш пити з ковша життя і тобі не терпиться так багато чого спробувати?
Розсерджений невдачею, Чеслав повернувся додому. Житло зустріло його пусткою: у хаті нікого не було. Тоді він пішов до сінника й тут помітив Голубу. Дівчина, ставши на коліна, доїла козу. Молоко білими струменями вистрілювало в горщик: чвирк-чвирк, чвирк-чвирк.
Чеслав стрімко підійшов до дівчини й, узявши за плечі, підняв, відірвавши від заняття.
— Ти що? — звела на нього очі Голуба.
Юнак ухопив її за руку й потяг до сінника, а коли вона слабко закомизилася, ухопив на руки й таки відніс туди. Він мовчки й люто взяв її. Голуба покірно знесла й цю повинність…