Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 7

— А що там такого страшного? Гінгема ж померла! — заперечив Тотошко.

— Ти, напевне, теж чарівник! — зі страхом мовив старшина; решта Жуванів на знак згоди захитали головами, й дзвіночки під капелюхами дружно задзеленькали.

— Так от, у тій, як ви її називаєте, печері я побачив чимало кумедних і незвичайних речей, але найбільше мені впали в око ці черевички, що стояли біля входу. Якісь великі птахи зі страхітливими жовтими очима намагалися завадити мені взяти черевички, та хіба Тотошко злякається чогось, коли він захоче стати в пригоді своїй Еллі?

— Ох, ти ж мій любий сміливцю! — вигукнула Еллі й ніжно притисла песика до грудей.

— У цих черевичках я йтиму невтомно скільки завгодно…

— Це дуже добре, що тобі дісталися черевички злої Гінгеми, — перебив її старший Жуван. — Здається, вони мають чарівну силу, бо Гінгема взувала їх лише у найважливіших випадках. Але яку саме силу, ми не знаємо… Все ж таки ти залишаєш нас, милостива добродійко Еллі? — зітхнувши, запитав старшина. — Тоді ми принесемо тобі дещо попоїсти на дорогу.

Жувани пішли, й Еллі залишилася сама. Вона знайшла в будиночку шматок хліба і з'їла його на березі струмка, запиваючи прозорою холодною водою. Потім стала збиратись у далеку дорогу, а Тотошко тим часом бігав під деревом, намагаючись піймати крикливого пістрявого папугу, що сидів на нижній гілці й дражнив песика.

Еллі вийшла із фургона, старанно зачинила двері й написала на них крейдою: «Мене немає вдома».

Тим часом повернулися Жувани. Вони поприносили стільки їжі, що для Еллі вистачило б її на кілька років. Тут була і баранина, і смажена птиця, і кошик з фруктами…

Еллі, сміючись, зауважила:

— Ну, навіщо мені стільки, друзі мої?..

Вона поклала в кошик трохи хліба і фруктів, попрощалась з Жуванами і сміливо рушила в дорогу зі своїм вірним і веселим Тотошком.

* * *

Неподалік від будиночка було роздоріжжя: в різні боки розходилося кілька доріг. Еллі обрала шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, і бадьоро рушила ним. Сяяло сонечко, співали пташки, і маленька дівчинка, закинута у дивну чужу країну, почувалася зовсім непогано. Шлях був обгороджений з обох боків чудовим блакитним парканом. За ним починались оброблені лани. Подекуди виднілися округлі будиночки. Їхні дахи нагадували гостроверхі капелюхи Жуванів. На дахах виблискували кришталеві кульки. Будиночки були пофарбовані у блакитний колір.

На полях працювали маленькі на зріст жінки і чоловіки; вони знімали капелюхи й привітно вклонялись Еллі. Адже тепер кожен Жуван знав, що дівчинка в срібних черевичках звільнила їхню країну від злої чаклунки, опустивши свій будиночок — крак! крак! — просто їй на голову.

Всі Жувани, яких зустрічала Еллі на своєму шляху, з боязким здивуванням поглядали на Тотошка і, зачувши його гавкіт, злякано затуляли вуха. Коли веселий песик підбігав до когось із Жуванів, той чимдуж утікав од песика: в країні Гудвіна зовсім не було собак. Під вечір, коли Еллі зголодніла і вже почала роззиратися, де б їй переночувати, вона побачила край шляху великий будинок. На моріжку перед будинком танцювали маленькі чоловіки і жінки. Музиканти старанно вигравали на маленьких скрипках та флейтах. Тут же пустували діти, такі крихітні, що Еллі вони видалися схожими на ляльок. На терасі було розставлено довгі столи з вазами, повними фруктів, горіхів, цукерок, пиріжків і великих тортів.